Пояснення Божественної Літургії
Малий вхід
Під час співу третього антифону відбувається Малий вхід. Колись цей момент, коли вся Церква на чолі з єпископом входила до храму, і вважався початком Літургії. Сьогодні — це, передовсім, вхід з Євангелієм, тобто момент у Літургії, коли урочисто зі святилища через дияконські двері виносять Євангеліє та знову вносять Його туди через Царські двері. Молитву входу читав колись Патріарх перед дверима храму, а тепер священик читає її перед Царськими дверима.
Незважаючи на те, що колись це був вхід вірних до храму, а тепер вхід з Євангелієм, досі збереглася динаміка наближення. Це можемо побачити під час Архиєрейської Літургії, коли цей момент є також входом єпископа до святилища, а також відчути, вслухаючись у молитву входу. У цій молитві є вказівка на небесний характер входу: «вчини із входом нашим, щоб був входом святих ангелів, які співслужать з нами і разом з нами славословлять твою доброту». Цей вхід є наближенням до престолу — символу Христа й Царства Христового. Він — трапеза, за якою збирає нас Христос, і він — жертовник, що поєднує Первосвященика й Жертву.
По закінченні молитви входу диякон або священик, ставши перед Царськими дверима та піднісши Євангеліє над головою, виголошує «Пре-мудрість, прості». Цими словами вірних закликають зосередити свою увагу на Слові Божому. Книга Євангелія для Церкви є словесною іконою об’явлення нам і перебування серед нас Христа, а перед усім — іконою Його воскресіння. Тоді люди відповідають «Прийдіте, поклонімся і припадім до Христа», підкреслюючи, що все богослужіння є піднесенням до Престолу Царя Небесного і що для досягнення Царства Божого маємо бути в спілкуванні з Христом, який є дорогою до цього Царства. Тому вхід з Євангелієм — радісна зустріч з Христом, що відбувається за посередництвом винесення цієї Книги, яка завжди дає силу, життя та освячення.
Після цього співають тропар та кондак. Це стародавні пісні, у яких пригадуємо пам’ять празника чи святого, яка звершується цього дня. У тропарях та кондаках Церква почитає святих за те, що вони уподібнилися до тих, кого Спаситель назвав у проголошених блаженствах, і за те, що вони на прикладі свого життя показали як, наслідуючи Христа, досягнути вічного життя.
Під час співу тропарів священик потиху проказує Молитву Трисвятого. Ця молитва є певним продовженням входу, адже у ній священик просить Бога, який «у святих перебуває» та «сподобив нас, смиренних і не достойних слуг Твоїх, і в цю хвилину стати перед славою святого Твого жертовника» щоб Він прийняв «з уст нас, грішних, трисвяту пісню і відвідав нас милістю» простив «нам усяке прогрішення, добровільне і недобровільне», освятив «наші душі і тіла» та дав «нам побожно служити всі дні життя нашого». Ця молитва дає вірним усвідомлення того, що богослужіння не пояснює, що таке святість Божа, а являє нам її, освячує нас.
Після виголосу священика «Бо Ти, святий сси, Боже наш» звучить пісня Трисвятого «Святий Боже, святий кріпний, святий безсмертний, помилуй нас». Вона введена в Літургію в V ст. і не є лише здобутком візантійської літургії. Цей гимн прийнятий від ангелів і взятий із книги псалмів пророка Давида. Він визнаний Христовою Церквою і присвячений Пресвятій Тройці.
Церква прийняла та поєднала ці слова, а також додала прохання про помилування. Після входу священик і ціла Церква стоїть перед Престолом, перед Святим. Ми стаємо освячені Його присутністю. Цей гимн свідчить про доконане примирення землі й неба, про те, що Бог явив Себе людям та вчинив учасниками його святості (пор. Євр. 12, 10).
У певні дні церковного року Трисвяте замінене іншими піснеспівами. На празник Чесного і Животворящого Хреста та в Хрестопоклонну неділю співають пісню «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє воскресення Твоє славимо», а на Різдво Христове, Богоявлення, в Лазареву та Велику Суботи, у Світлий Тиждень та у свято Пятдесятниці звучить гимн «Ви, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися. Алилуя». Цей гимн пригадує, що колись у ці дні під час Літургії відбувалося хрещення оглашенних, яким пригадували слова апостола Павла: «Чи ж ви не знаєте, що всі ми, що в Христа Ісуса охристилися, у смерть його христилися» (Рм. 6, 3).
Під час співу Трисвятого священик, промовляючи «Благословен, хто йде в ім’я Господнє», переходить за престол до Горного сідалища та виголошує «Благословенний Ти на престолі слави царства Твого, що сидиш на херувимах, завжди, нині і повсякчас, і на віки віків». Це сходження свідчить про поєднання, що здійснилося, про висоту, на яку підніс нас Син Божий.
Повернувшись до людей, священик виголошує «Будьмо уважні. Мир всім. Премудрість, будьмо уважні». Заклик приготовляє нас до слухання Слова Божого. Адже слухання Святого Письма від початку християнства становило невід’ємну частину зібрання Церкви. Привітання миру — це привітання предстоятеля, яким відкривалося кожне нове священнодійство. «Мир всім» — це слова Спасителя, якими він привітав своїх учнів об’являючись їм після Воскресіння (пор. Йо. 20, 19; 26). Священик, виголошуючи ці слова, нагадує нам, що сам Христос є посеред нас, що Він є нашим миром (пор. Еф. 2, 14-15).
За книгою: Пояснення Храму і Божественної Літургії
(Катехуменат і катехиза дорослих в УГКЦ)
Можливо Вас зацікавить також:
