Євхаристія у ранній Церкві
Починаючи з II ст„ можемо говорити про єдність Євхаристіїта недільного дня. Також про закріплення Євхаристії за неділею згадується в Дідахе, у Плінія, в Юстина та у і Апології святого Августина. Вже з цих найдавні¬ших свідчень ранньохристиянської літургійної практики неділя отримує статус своєрідного стовпа літургійного життя і стає центром соборного святкування Євхаристії.
Проте, ще у тому ж II столітті, засвідчене бажання деяких спільнот причащатися частіше. За свідченням Тертуліана, вірні брали освячені дари з недільної Євхаристії для щоденного Причастя впродовж тижня по домах.
Також на початку II століття у Північній Африці у дні посту, тобто в середу і п’ятницю, звершували Євхаристію, про що згадує Тертуліан. Додатковими днями, коли служили Літургію, стали річниці днів смерті мучеників. її звершували у будь-який день, коли випадала пам’ять того чи того мученика, — чи то понеділок, чи вівторок, чи якийсь інший день. Святий Кипріян зобов’язував свій клир до ретельного занотовування днів смерті мучеників для того, щоб звершувати в ці дні безкровну жертву.
У IV столітті Літургія в більшості церков звершувалась, окрім неділі, лише в суботу. За свідченням святих Атанасія й Тимотея, Сократа та Йоана Касіяна, так було в Александрії, Єгипті, Тиваіді, в Малій Азії.
Святий Василій Великий у листі до Кесарії пише:
Ми в Кесарії причащаємося чотири рази кожного тижня: в неділю, середу, п’ятницю і суботу, а в інші дні, якщо випаде пам’ять святого.
До кінця IV століття у Медіолані, Аквілеї, Іспанії та Північній Африці Євхаристію звершували щоденно. А в Антіохії Євхаристію звершували, крім Великого посту, в п’ятниці, суботи та неділі, а також у дні, коли згадували святих мучеників, тобто майже щоденно, про це довідуємося з творів святого Йоана Золотоустого.
Як звершувалась Євхаристія у перші століття християнства? В апостольські часи свято виконувалась заповідь Спасителя про звершення Євхаристії на Його спомин, і Вона буде звершуватись, за словами апостола Павла, до другого Христового приходу (пор. 1 Кор. 11, 26). Невід’ємними елементами раннього християнського богослужіння були подяка Богові Отцю (1 Кр. 11, 26) і благословення хліба і вина (1 Кор. 10, 16). Потім освячені Дари роздробляли і роздавали їх святим (усім християнам). Якщо була можливість, до цієї основи приєднували читання священних книг Євангелія (2 Кор. 8, 18) і апостольських послань (Кол. 4, 16); духовний спів; повчання, які провадили настоятелі і інші, хто мав дар від Святого Духа (Ді. 2, 42; 1 Кор. 14, 26-29); молитви вірних, які виголошував настоятель за себе і весь світ (Ді. 2, 42; 1 Тм. 2, 1-2). У часи після Апостолів по закінченні Літургії відбувалась трапеза любові — Агапа (Ді. 4, 32. 34-35; Євр. 12; 1 Кор. 11, 20-21). Метою післялітургійної агапи було об’єднати багатих та бідних у спільному споживанні їжі.
Апостольська Літургія стала прикладом і основою для Літургії пізніших століть: «Вони постійно перебували в апостольській науці та спільності, на ламанні хліба й молитвах» (Ді. 2, 42). Про зв’язок Апостольської Літургії з богослужіннями, які були знані Отцям Церкви, читаємо в писаннях святого Юстина Мученика, Тертуліяна і Кипріяна. Прив’язання до апостольської традиції ламання хліба знаходимо в літургіях, пов’язаних з іменами апостола Якова, євангелиста Марка, в Апостольських правилах, у Василія Великого і Йоана Золотоустого та інших. Подібність цих літургій між собою у II і III ст. пояснюється тим, що за основу було покладено чин, переданий від апостолів.
У ранні часи християнства (І-ІІІ ст.) порядок і чин звершення Літургії передавався усно, всі молитви і тексти Священного Писання вивчали напам’ять. Лише з часом почали з’являтися письмові версії Апостольської Літургії. Поступово Літургія наповнювалася новими молитвами, обрядами і піснями, священними діями, що стало причиною браку одностайності в служінні в різних Церквах. З’явилась потреба об’єднати всі існуючі чини літургій і внести однообразність у їхнє служіння. Це й сталося у IV столітті, коли припинилось переслідування християн і Церква отримала можливість приступити до розвитку свого життя у повну силу.
Найдавнішою Літургією, яка збереглася в письмовому вигляді до наших днів, є Літургія апостола Якова, брата Господнього.
У нашій традиції під час року звершуються три види Літургії:
- Літургія Передшеосвячених Дарів, яку служать у середу та п’ятницю під час Великого посту та в перші три дні Страсного Тижня. Це богослужіння, під час якого вірним подають для причастя Святі Дари, освячені попередньо на повній Літургії за чином святого Василія Великого або святого Йоана Золотоустого, які зберігалися на престолі.
- Літургія Василія Великого. Цю Літургію служать під час року десять разів: у всі неділі Великого Посту, у Великий Четвер та Суботу, у Навечір’я Різдва та Богоявлення та в день пам’яті святого Василія Великого.
- У всі інші дні служать Літургію Йоана Золотоустого. За своєю структурою Літургії Василія Великого та Йоана Золотоустого дуже схожі. Відрізняються вони лише молитвами, які співає священик, а також піснею на прославу Богородиці. Спершу ці дві літургії служили відповідно у Каппадокійській та Константинопольській Церквах. Потім великі Отці Церкви, які жили у цих місцевостях, — святителі Василій Великий та Йоан Золотоустий — реформували й впорядкували ці богослужіння.
Згодом ці Літургії збагатилися різними елементами та стали загально церковними. Святі Василій Великий та Йоан Золотоустий не складали нового євхаристійного чину, а відредагували існуючі анафори та внесли до них свої євхаристійні молитви, які були складені на зразок давніх молитов.
За книгою: Пояснення Храму і Божественної Літургії
(Катехуменат і катехиза дорослих в УГКЦ)
Можливо Вас зацікавить також:
