Біблійні підстави для молитви за померлих

У християн трояке ставлення до померлих:

1. Одні взагалі заперечують існування душі, а отже і молитву за тих, хто уже помер. (вони не ідуть із цим твердженням дальше Старого Завіту, а всі новозавітні твердження про душу і життя після смерті підтасовують під Ст.З.)
2. Інші визнають, що життя після смерті продовжується, але кажуть, що уже нічого не можливо змінити (вони ідуть у Новому Завіті до притчі про багача і Лазаря – для них доля померлих уже вирішена і молитись за них не потрібно)
3. Ще інші визнають – життя після смерті є, і молитись за померлих потрібно. (так вчить Церква, беручи до уваги все Святе Писання Старого і Нового Завіту)

Варто трошки розібратись у цих твердженнях… І хоча ми могли б взяти до уваги різні джерела для вивчення цього питання, скористаємося тільки тим єдиним джерелом, яке признають за достовірне усі, без винятку християни – Святе Писання (Біблія). Більше того, використовуватимемо тільки ті книги Писання, які також, визнаються усіма. Тобто не будемо заглядати до второканонічних книг. Чому? Бо хто не приймає їх, для того вони і не мають віронавчального авторитету.

Для початку, взернімо увагу на те, що молитва взагалі загадкова річ, «…ще слова нема на моїм язиці, а вже, Господи, знаєш те все!» (Пс. 138.4) і т.д. Але це не дає нам підстав припинити молитви. Тож чи знаємо ми про людину, де вона і що з нею, чи не знаємо – молитися потрібно. Тим більше незнання про того, за кого молимося ще більше спонукає нас до молитви…

Ті, які вважають, що не потрібно молитись за померлих, переважно говорять що немає ніде згадано у Біблії про те, щоб молитись за померлих. Але нема ніде і заборони. Тому користуємося загально біблійними принципами.

Також вони використовують слова із книги Левіт: Не звертайтесь до духів померлих та до ворожбитів, і не доводьте себе до опоганення ними…(Лев.19:31). А душа, що звертається до померлих духів та до чарівників, щоб блудити за ними, то Я зверну Своє лице проти тієї душі, і винищу того з-посеред народу його. (Лев.20:6)

Якщо подивитись уважно, то видно неозброєним оком, що ці вислови говорять про звертання до померлих із якоюсь корисливою метою. Церква молиться «за» померлих, а не звертається «до» померлих.

З іншого боку, чи можемо знайти у Біблії фразу «молитись за померлих – гріх, мерзота перед Богом», або щось у цьому плані? … Звичайно що ні!!!

А з іншого боку, чи знаходимо ми у Біблії підставу, щоб, хоча таким чином звертатися до Бога за померлих? Ще у Старому Завіті, коли люди ще не знали багатьох істин, об’явлених Богом, які знаємо ми, у книзі Рут знаходимо такий вислів: І сказала Ноомі до невістки своєї: Благословенний він у Господа, що не позбавив милости своєї ані живих, ані померлих. (Рут 2.20). Про яку милість для померлого можна говорити, якщо життя зі смертю закінчується. Якщо брати до уваги тільки Старий Завіт, то ми не будемо мати повної картини про людину. Старий Завіт не мав повного об’явлення (повної відповіді) про посмертний стан людини. Тому робити висновок тільки на основі старозавітного об’явлення, або все, що говориться про життя після смерті, підганяти під один із старозавітніх поглядів – це все одно, що побачивши одного-двох карликів стверджувати, що людина не може мати росту більше, як 100-110 см. …

Інший приклад: А Ізраїлеве насіння відділилося від усіх чужинців, і поставали й визнавали гріхи свої та провини своїх батьків. (Неємії 9.2). Це, власне і робить Церква. Прислухаймося до молитов за померлих на панахидах, парастасах і зрозуміємо – основне про що просить Церква це «милості Божої, Царства Небесного і відпущення гріхів» для померлого. …

Звичайно, ці вислови зовсім не означають, що у Ізраїльському народі скрізь і всюди молились за померлих. У Писанні ми знаходимо і протилежні вислови. Але це означає, що не було чіткого об’явлення і чіткої думки у Божому народі щодо цього питання. А роз’яснено усе у Новому Заповіті…

Найкращою ілюстрацією об’явлення про посмертний стан людини є притча про багача і Лазаря. Герої цієї притчі ілюструють дві крайності: бідний праведник та аморальний багач. За ці дві категорії Церква не молиться.

Повість притчі відноситься до старозавітного часу, коли були лише Мойсей та пророки. Тому тут не може бути і мови про новозавітнє розуміння раю та аду.

Після хреста і смерті Ісус змінив старозавітнє становище аду. «Він і духам, що у в’язниці були, зійшовши, звіщав; вони колись непокірливі були, як їх Боже довготерпіння чекало за Ноєвих днів, коли будувався ковчег, що в ньому мало, цебто вісім душ, спаслось від води.» (1 Пет. 3.19). «Вони дадуть відповідь Тому, Хто судитиме живих та мертвих! Бо на те й мертвим звіщувано Євангелію, щоб вони прийняли суд по-людському тілом, але жили по-Божому духом.» (1 Пет.4. 6 ). Спаситель змінив природу потойбічного буття. І всі, хто виявився здатним перебувати з Ним, відгукнулись на Його проповідь…

Однак думка про те, що молитва за померлих непотрібна з тієї причини, що все вже визначено остаточно, робить непотрібним Страшний Суд. До того ж Господь називав кінець світу саме судом, а не просто підведенням підсумків. Суд не може називатись Судом, якщо на ньому реально не виноситься ніякого рішення, а лише повторяється те, що було і що загальновідоме. Щоб не перетворити Останній Суд над живими і мертвими у просту формальність, необхідно визнати тимчасовий суд (одразу після смерті) не остаточним.

На це вказує і те, що ті, які померли перебувають у часі, і тільки Останній Суд є причастям вічності. Апостол Іван так свідчить про тимчасовий суд: «я побачив під жертівником душі побитих за Боже Слово, і за свідчення, яке вони мали. І кликнули вони гучним голосом, кажучи: Аж доки, Владико святий та правдивий, не будеш судити, і не мститимеш тим, хто живе на землі, за кров нашу? І кожному з них дано білу одежу, і сказано їм іще трохи спочити, аж поки доповнять число їхні співслуги, і брати їхні, що будуть побиті, як і вони.» (Об. 9. 6-11). Це ще не Царство Небесне, у якому «часу уже не буде» (Об. 10.6). сказано «їм іще трохи спочити», значить даний присуд виконаний у часі і не може бути повний. По-друге, тут описуються події до загального воскресіння живих і мертвих, а значить, вони ще не увійшли у Царство за словом Спасителя: «Прийдіть, благословення Отця Мого, унаслідуйте Царство, приготоване вам від створення світу»

Кажучи про молитву за померлих, ми не маємо наувазі молитися за таких, як багач із притчі, тобто за нерозкаяних грішників. Так ап.. Іван розрізняє тих, хто грішить гріхом «на смерть» від тих, хто грішить гріхом «не на смерть», і наказує молитись за них з вірою, що Бог дасть йому життя (1 Ів. 5. 16). І далі: Є гріх на смерть: але не про це кажу, щоб він молився. Тут очевидно ап. Іван має наувазі молитву за померлих братів. Якщо б мова ішла за живих, то вийшло б, що Апостол, зовсім не по-християнськи радить не молитися за явних грішників, у той час, коли Ісус молився за тих, хто Його розпинав…