Проповідь на 11-ту неділю по Зісланню Святого Духа
Про немилосердного боржника
Сьогоднішня євангельська розповідь переносить нас в атмосферу людських відносин, які найчастіше є жорстокими та бездушними. Головна тема цього читання є те, що для нас не є аж таким актуальним та важливим: співвідношення в нашому житті справедливості та милосердя.
Все своє життя ми проводимо в таких умовах, в яких брехня, несправедливість, обман, зло стають для нас чимось звичним, повсякденним, лишаючи нас уявлення навіть про те, що ми повинні бути справедливими. І тоді ми починаємо лукавити в словах, вчинках, взаємовідносинах, навіть не помічаючи цього. І коли виникає у нас потреба справедливості, то ми сумуємо, що її неможливо осягнути. Тоді ми починаємо розуміти, що справедливість залишається для нас недосяжним ідеалом.
І ось сьогоднішня євангельська розповідь описує нам ту сферу життя, яка притаманна для кожного із нас: фінансову сферу. Чи потрібно тут щось говорити, чи потрібно описувати вплив цієї сфери на різні покоління та епохи? Чи потрібно, взагалі, говорити про те, що для нас стало очевидним: золотий телець вже давно став головним предметом почитання багатьох людей. На жаль, серед них знаходимося і ми, християни.
Ісус показує як повинна тріумфувати справедливість. Тріумфувати не у відносинах пана і раба, а у відносинах прощеного паном боржника, свого друга. Згадавши про борг, котрий йому не віддає друг, щойно прощений боржник вимагає від нього повернення боргу. І це справедливо. Коли ж той благає його трохи ще почекати, той не бажає нічого чути, а кидає на нього всю силу закону, котрий діяв в юдейському середовищі, котрий брав за основу заповіді Мойсея. Він, безумовно, чинить згідно тогочасної справедливості, він має таке право. Проте, читаючи ці стихи, ми відчуваємо відразу до такої справедливості.
В цій справедливості є якась неправда. Ми бачимо перед собою історію цього боржника, яка мало не перетворилася на трагедію. Адже і його пан міг вчинити з ним згідно тогочасної справедливості: продати в рабство всю його сім’ю, відібрати все майно, щоби відшкодувати борг. Проте пан не робить цього. Він переймається проханнями боржника і прощає його. І, відчувши на собі такий великий жест прощення та милосердя, цей боржник мав би вчинити так само, проте він обирає зовсім інший вчинок: прощений боржник чинить зовсім не по милосердю.
В цій події ми бачимо дуже серйозну проблему. Проблему того, що справедливість та милосердя впливають на наше життя, перебуваючи в суперечці між собою. Хоча ми і йдемо шляхом релігійного життя, проте ми весь час прагнемо змінити не себе, а інших, вимагати щось робити не себе, а інших. І у випадку непослуху цих наших справедливих вимог, ми справедливо відвертаємося від людини, зневажаємо її і навіть починаємо ненавидіти. Це, на жаль, вічна проблема всіх релігій, всіх віків та народів. Просто в християнській спільноті ця проблема не повинна займати жодного місця, якщо б ми були справжніми християнами.
Як же тоді нам, котрі живемо в такому несправедливому та жорстокому світі, навчитися виявляти справедливість та милосердя? Відповідь дуже просто: насправді, ми неспроможні бути милосердними. Інколи ми думаємо, що ми справедливі, проте ми не прагнемо бути милосердними.
В цьому ми бачимо бездушність християн один до одного, котре впродовж віків виявляє себе в різноманітних формах, у взаємовідносинах один з одним. Таку бездушність ми можемо спостерігати у відношеннях між друзями, в своїх сім’ях, у відносинах між батьками та дітьми. Ми часто буваємо справедливими до наших близьких, котрі зв’язані з нами, котрі беззахисні перед нами, тоді ми вимагаємо повної справедливості від них: бажаючи, щоби вони стали таким, якими ми хочемо їх бачити.
І так поступово християнське життя витісняється із нашого життя, із наших родин. Перебуваючи в Церкві, ми скоріше за все віримо не в Христа, а в ту чи іншу ідею, ми втратили відчуття живої та реальної присутності Бога в собі, в своїх ближніх. Те ж саме ми бачимо у події прощеного пана, що його перешкоджало простити і свого боржника так само, як його було прощено? Він не зумів відчути і побачити в боржнику самого себе, не зумів його простити і виявити до нього милосердя. Так само і мм, дорогі брати і сестри, а чи не чинимо ми так само: адже ми вміємо прощати тільки самих себе і то добре прощати, по справедливості та ще й з милосердям.
Христос прощає нас, а згодом стає перед нами в образі ображеного нас ближнього. І ми повинні прощати не людину, а самого Христа, котрий випробовує нас, пробуджує в нас до живого та дієвого християнства.
Намагаймося бути милосердними не тільки до себе, але і до своїх близьких. Вчимося прощати, щоби наше немилосердне життя наповнювалося милосердям, любов’ю, справедливістю, таких необхідних для Царства Небесного.
