Запитайте у священика

Перше, про що хотілося б сказати, коротко розмірковуючи на цю багатогранну тему: безсумнівно, святий апостол Петро відігравав верховну роль серед апостолів у стародавній Церкві. При перераховуванні апостолів він часто називається першим і завжди бере ініціативу, як, наприклад, проповідуючи в день П'ятидесятниці або під час риболовлі після Воскресіння нашого Господа. Навернений Павло спочатку йде до Петра: «Потім, через три роки, ходив я в Єрусалим побачитися з Петром і пробув у нього днів п'ятнадцять», – оповідає апостол Павло (Гал. 1, 18). У Євангеліях неодноразово наголошується на особливій ролі апостола Петра. Євангеліє від Луки наводить такі слова Ісуса: «Симоне, Симоне, ось сатана просив, щоб сіяти вас як пшеницю, але я молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя, і ти колись, навернувшись, утверди братів твоїх» (Лк. 22, 31-32). Тут Господь нагадує, що наша віра правильна, якщо вона узгоджується з вірою Петра. Таким чином, його віра, виражена в його учительстві, – це правило для нашої віри. У цьому євангельському тексті побічно згадується про безпомилковість Папи у визначенні віри і моралі. Святий Іван також посилається на першість святого Петра: «Як же обідали, каже Ісус Симонові Петрові: “Симоне, сину Йонин, чи ти любиш Мене більше, ніж вони?”. Петро каже Йому: “Так, Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе”. Ісус каже йому: “Паси ягнята Мої”. І говорить йому Він удруге: “Симоне Йонин, чи ти любиш Мене?”. Петро каже Йому: “Так, Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе”. Ісус каже йому: “Паси вівці Мої”. Каже йому втретє: “Симоне Йонин, чи ти любиш Мене?”. Засмутився Петро, що втретє запитав його: “Чи любиш мене?” і сказав Йому: “Господи, Ти все знаєш; Ти знаєш, що я люблю Тебе”. Ісус каже йому: “Паси вівці Мої”» (Ів. 21, 15-17). Крім Євангелій, про першість Петра свідчить також Передання першої християнської громади – невід'ємна частина єдиної скарбниці Божественного одкровення, що містить не тільки Святе Письмо, а й Передання: Передання – запорука вірного розуміння Письма, ланцюг, що з'єднує нашу віру з вірою апостольською. Саме Передання гарантує спадкоємність віри апостолів, які своїми вухами чули вчення Ісуса. Передання свідчить про те, що в 90-ті роки першого століття, в той час, як в Ефесі ще жив святий Іван, в Коринті розпалюються заворушення серед віруючих. Замість того, щоб звернутися до апостола Івана, який перебував в Ефесі, на іншому узбережжі Егейського моря християни Коринту йдуть безпосередньо до третього наступника Петра – тобто Папи Климента, – який втручається, відповідно до свого авторитету. Потрібно зауважити, що святий Петро до того, як прибув до Риму, перебував в Антіохії. Однак єпископ, що зійшов на престол Антіохії після від'їзду Петра, не прийняв повноважень Петра. Він був одним з багатьох єпископів. Своє верховне служіння апостол Петро продовжив у Римі. Коли він помер у цьому місті, його наступника визнали володарем Ключів Царства Небесного. Наведемо тут міркування на цю тему кардинала Джузеппе Сірі з трактату «Церква»: «Безсумнівно, що з усіх апостолів Петра набагато пережив Іван. Таким чином, він, безумовно, є свідком спадкоємності. У своєму Євангелії він наводить текст підтвердження першості Петра (Ів. 21, 15), а також пророцтво про мучеництво Петра (Ів. 21, 18). Він повинен був знати про виконання цього пророцтва і не міг не цікавитися питанням про наступність. Для нас вкрай цікаво довідатися, що думав про це він, старовинний і близький друг Христа. Ми зустрічаємо його в християнській громаді Ефеса, яку можна досліджувати в особі її видатних представників першого і другого століть. Перший – Полікарп, сучасник, учень і наступник Івана з «Ефеської школи». Від нього ми довідуємося, що в епоху першої пасхальної контроверсії (суперечки про дату святкування Великодня), незважаючи на дуже похилий вік, він з труднощами вирушив з Азії до Риму, щоби випросити в єпископа Риму, як предстоятеля свого і всіх залучених єпископів, більшої свободи. Цей візит, пов'язаний з особистим авторитетом і визнанням (Римського єпископа), справді вражає. Іриней буде говорити про це ще сорок років по тому в листі до Папи Віктора». Іриней також стане авторитетним свідком першості Римського єпископа. Будучи єпископом Ліона, сам він походив з Азії і був учнем Полікарпа. Іриней був добре обізнаний про думки апостола Івана і про практику, яка встановилася на Заході та Сході. У трактаті «Проти єресей», посилаючись на справжню апостольську традицію, він вказує на критерій у безперервній низці єпископів – наступників апостолів. Іриней стверджує, що цю наступність можна довести за списками єпископів різних Церков. Але він обмежується лише одним списком – Римської Церкви. Адже Іриней знає, що достатньо тільки цієї єпархії, щоб довести і гарантувати істину Католицької Церкви. Аргументуючи свої міркування, Іриней пише, що Церква Риму – «найбільша і найдавніша», і «з цією Церквою, через її переважаючу важливість, узгоджується всяка церква, тобто всюди віруючі, оскільки в ній апостольське передання завжди зберігалося віруючими всюди» (3, 3, 2). Першість Риму наголошує особливо смиренний вчинок Полікарпа: він виходить за межі будь-якої теорії, засвідчуючи про його ставлення до Римського єпископа. Разом з Іринеєм він висловлює думку Іванової школи, тобто апостольського середовища: там чудово знали і вірно вчили про те, кому було залишено першість серед єпископів. Усі свідчення древньохристиянської літератури вказують на найтісніші зв'язки між різними Церквами. Тому жодне питання вселенського, фундаментального характеру не було інтересом тільки якоїсь однієї сторони, отримуючи від іншої байдужість і ворожість. Кард Сірі пише: «Цілком виправдана цікавість спонукає вивчити думку найбільш древньої національної християнської громади – Антіохійської. Це була громада святого апостола Петра і центр сяйва всієї апостольської діяльності. Тут у нас є приклад єпископа Ігнатія, майже сучасника Христа, товариша і наступника Петра. У той час, як його везли під арештом до Риму, він пише, серед інших, зворушливий лист до Церкви Вічного міста, щоби відмовити впливових християн цієї Церкви від ідеї звільнити його, позбавляючи від такого бажаного мучеництва. Порівняння елементів форми (звернення, похвали, апострофи) між цими листами та іншими, адресованими Церквам Азії, має велике значення. Щодо останніх Ігнатій відчуває почуття братерства, а щодо цієї Церкви (Римської) поводиться як той, що почитає монарха. Ось, наприклад, напис з послання до магнесійців: «Ігнатій, або Теофор – Церкви Магнесії на Меандрі, благословенної благодаттю Бога-Отця у Христі Ісусі, Спасителі нашому, в якому вітаю Церкву оцю, бажаючи в Бозі-Отці й у Христі Ісусі великої кількості спасінь». А ось звернення в листі до Римлян: «Ігнатій Богоносець – Церкві, помилуваній величчю Всевишнього Отця і єдиного Сина Його Ісуса Христа, возлюбленій і просвіченій з волі Того, Якому вгодне все, що вчинилося по любові Ісуса Христа, Бога нашого, – Церкві, головуючій у столиці області римській, богодостойній, достославній, достоблаженній, достохвальній, достовожделенній, чистій і такій, що першенствує в любові, Христоіменній, Отцеіменній, яку і вітаю в ім'я Ісуса Христа Сина Отця; до тих, які за тілом і духом з'єднані між собою у всякій заповіді Його, нероздільно отримали повноту Божої благодаті, чистим від усякого чужого кольору, бажає надмірно радіти в Ісусі Христі, Богові нашім». Немає сумнівів: для цієї людини Римська Церква перевершує всі інші Церкви. Причина переваги – не в тому, що це столиця римлян (яких він навіть не називає) і не якісь особливі заслуги римлян (про які навіть не згадує), але у величі Бога, яка в ній відбивається, в Божественному імені, яким вона наділена. Це дар, особливе обдарування, прерогатива, і старий єпископ, муж апостольський, знає, що він походить від Бога. Отже, що ж це за перевага, що спонукає його висловлюватися настільки пишномовно, якщо для цього немає вагомих підстав? Ось вони: Римська Церква головує, першенствує в любові». Вираз «першість у любові», можливо, недостатньо відображає зміст, укладений в ці слова Ігнатієм. Згідно зі святим Ігнатієм, Римська Церква є προκαθημένη τής άγάπης. Слово άγάπη – перекладне як «любов» – в інших місцях своїх послань Ігнатій вживає в значенні громади, церковної єдності. За матеріалами:Католицький оглядач

Дійсно непросте питання. Навряд чи дискотека, на яку ви ходите в суботу ввечері, - це ідеальна підготовка до участі у Службі Божій в День Господній. Спостереження підказують нам, що наслідки дискотеки можуть бути досить обтяжливими: як мінімум неділя, проведена в ліжку в напівпритомному стані. Але ж неділя має бути найпрекраснішим, найсвятішим днем тижня. Звичайно, потрібно розрізняти: адже є різні види дискотек. Також багато залежить від того, з ким ми туди ходимо, скільки часу проводимо і як проводимо. Неможливо винести однозначне судження про шкоду дискотеки. На деяких вечірках, наприклад, циркулюють наркотики, не кажучи вже про алкоголь. Вживання наркотиків і пияцтво (тим більше, коли воно становить небезпеку для себе і для інших, якщо ми за кермом автомобіля), - це, безсумнівно, смертний гріх. Самі танці - в усякому разі, в тому вигляді, в якому вони постають на дискотеці, - теж навряд чи сприяють наближенню до Бога. Враховуючи все сказане, можна зробити висновок, що відвідування дискотеки може стати як мінімум приводом до гріха. Додамо до цього ще одне спостереження: скільки разів підлітки змушують переживати батьків, повертаючись додому пізно вночі? Це теж не можна назвати чеснотою, а крім того, це може бути і тяжким гріхом. Коли ми прагнемо жити по-християнськи, бажання порожнього проведення часу проходить само собою. Наше християнське життя не може бути обмежене дотриманням обрядів чи приписів. Недостатньо того, що в неділю ми ходимо до церкви. Ми «вкусили дару небесного і стали причасниками Духа Святого», як писав святий апостол Павло. За матеріалами: Радіо Ватикан

Треба узгодити дане питання і з медиками, і з духівником. Невідповідність маси і зросту говорить про певні відхилення у здоров’ї. Відповідно є певні послаблення щодо норми споживання їжі… . У кожного своя міра у кількості та частоті приймання їжі, щоб не надмірно і не мало, особливо коли є проблеми із здоров’ям. Потрібно дбати про свій добрий духовний стан (думки, бажання, наміри, фантазії…), не дивитись все підряд по телевізору, не слухати безупинно музику…, бо вони сприяють багатьом гріхам… Дбати про сповідь, Причастя, виправлення життя (особливо духовного і перечислених вище речей), читання Святого Писання, яке має постійно бути в наших думках. Нерозкаяний гріх дуже сприяє розвитку хвороби…

Це апокрифічна книга, як і багато інших, авторство яких приписують біблійним особам… . Хоча в апокрифах і згадуються деякі персонажі та події Св. Писання, але самі ці книги (апокрифи) не мають віронавчальної сили. Для християнина важливо добре знати Святе Писання, ним цікавитися і добре збудувати на ньому свою віру. Апокрифи, як і книга Еноха, зараз є у вільному доступі, але читаючи їх, не утверджена у вірі людина може пошкодити собі духовно …

Правильно приступати із чистотою серця і смиренням. Якщо його немає, то жодне положення тіла (в тому числі і на колінах) нас не врятує, а Причастя «буде нам на осудження». Бо як можна подобатися Богові, коли зневажаємо тих, на чиє слово хліб і вино стають Тілом і Кров_ю Христа, і коли не слухатимемо тих, чиї руки подають нам Його і про кого Ісус говорить «хто вас слухає – мене слухає». …

Соборування - це та ж сама Свята Тайна Єлеопомазання, більше про цю Святу Тайну можете прочитати у Катехизмі УГКЦ "Христос Наша Пасха". Я б не сказав, що в УГКЦ це не практикується, зокрема, у нашому деканаті в ряді парафій чин Соборування відбувся, і буде відбуватися.

Певних приписів з приводу утримання від куріння не існує: як ми вже говорили, євхаристійний піст відноситься до прийому їжі: «Тому, хто має намір прийняти Пресвяту Євхаристію, слід хоча б протягом години перед Причастям утримуватися від будь-якої їжі і пиття, за винятком лише води та ліків». Сенс євхаристійного посту як такого - це підготовка до прийняття в наше серце Того, хто є нашою духовною їжею і наповнює наше життя більш, ніж будь-яка тілесна їжа. У ставленні до будь-яких приписів ми не повинні уподібнюватися до фарисеїв і впадати в казуїстику (як нещодавно в черговий раз порекомендував Папа Франциск). Там, де немає чітких приписів, повинна бути задіяна наша особиста духовна сприйнятливість. Хоча утримання від куріння не згадується в церковному каноні, ця невелика жертва може стати частиною підготовки до прийняття Ісуса в Святому Причасті. Є безліч речей, які не згадуються в законах і канонах, але духовна чуйність допомагає нам впоратися із сумнівами. За матеріалами http://ru.radiovaticana.va

Якщо людина усвідомила себе греко-католиком, то для неї має велике значення у якій церкві вінчатися. Це є випробування віри. Потрібно постійно вдосконалювати себе у вірі, тобто щодня потрошки читати і вивчати Св. Письмо та науку Церкви (катехизм та ін..). З часом приходитимемо до все більшого розуміння віри (у що і у Кого ми віримо). Тоді зможемо пояснити найперше собі, а потім і майбутньому супутнику життя, чому віримо саме так, і чому варто шлюб брати саме тут. Не забувай про молитву… . Якщо ви справді любите одне одного (І Кор. 13), то з Богом вирішите багато труднощів життя…