Наша Свята Церква – Тіло Христове.

Минають роки, століття, тисячоліття, а Церква залишається такою ж величною, могутньою та всепрощаючою. Вона вистояла й все перемогла: війни та гоніння, єресі та грізних тиранів, шарлатанів та брехливих пророків.

Сатана атакував Церкву ззовні й проникав у її середовище зсередини, намагаючись змести її з лиця землі. І чим більшими й жахливішими були його атаки, тим могутнішою й розквітаючою ставала Церква, поширюючись в різні кутки нашої Землі.

І все б здавалося таким чудовим та прекрасним, якби не одне нагадування: сатана не відступив, не здався, а обрав тільки хитріший і лукавіший підступ. Він маскується та очікує, коли має напасти. Він став нашим постійним ворогом із дуже небезпечними, хитрими й лукавими схемами.

Коли диявол атакує, він зазвичай використовує звичайних людей, а останнім часом, він має великий вплив і на людей, які є близькими до Церкви, щоби вони виконали за нього брудну роботу. Він завжди використовує один і той самий метод: завжди використовує людські характери, щоби посіяти роздор, відволікти від основних цілей, відвернути від молитви, відхилити від правильного курсу.

І так важливо зуміти вчасно дати йому відсіч.

Для того, щоби був мир та спокій не тільки в Церкві, але й навколо нас, так важливо дотримуватися цих прости правил.

Вважати, щоби духовно незрілі люди не займали якихось провідних місць у Церкві, бо це може розвинути у них почуття власності та гордості.

Вважати, а про це попереджає і сам апостола Павло, щоби супер-духовні люди строго дотрималися меж та норм церковного життя, бо це може привести до ствердження того, що вони все знають, що вони не мають гріха, що ними керує Сам Господь. Такі люди є духовно гордими, переважно замкнені та вдають із себе великих молільників, щоби показати іншим свою святість, а насправді залишають за собою слід із зруйнованих відносин, переступаючи через почуття інших, а особливо тих, хто їх завжди підтримував та любив. Слід досить обережно ставитися до таких людей. Бо в Церкві має панувати любов, всепрощення, мир та спокій. Тут не має бути місця для гордості, вивищення та самолюбства.

В Церкві розкриваються так багато дарів й талантів Божих. І так важливо, щоби люди відгукувалися й приходили на Літургію, щоби прославляти Господа, дякуючи Йому за все. І це працює досить добре, поки не приходить хтось, хто прагне щось доказати не тільки самому собі, але й іншим. Тому потрібно вважати, щоби такі люди не стояли у світлі «прожекторів та мікрофонів».

Господь завжди прагне бачити таких людей, котрі не довіряють й не вивищуються своїми талантами, а тільки Йому Одному. Бо щире та істинне служіння – це служіння тоді, коли цього ніхто не бачить, ніхто не оцінить, ніхто не похвалить, а тільки Господь.

На жаль, якою б не була досконалою церковна структура, завжди знайдуться такі люди, котрим не вгодили священники. І це зрозуміло. Десь священник сказав проповідь, в якій люди пізнали себе, десь викрив наміри та почуття, десь вказав на гріх, десь вколов у болюче місце. Питання в іншому: так важливо, щоби люди справлялися зі своїм болем, зі своїм почуттям, зі своїм самолюбством та гордістю. Якщо не простити, якщо не визнати своєї гріховності, якщо не перестати осуджувати, якщо не покаятися, то весь той біль переросте у велику ракову пухлину, яка рано чи пізно прорветься.

Апостол Павло попереджає: «Пильнуйте, щоби… якесь гірке коріння, пустивши паростки угору, не наробило заколоту та щоб не заразило багатьох» (Євр. 12:15). Образи, біль, гіркота – це найпоширеніші причини у Христовій Церкві, які завдали так багато болю Христу. Вважайте й пильнуйте таких людей, котрі говорять, що зла на серці не тримають на священника й своїх ближніх, а своїми пустими розмовами прагнуть їх осквернити та обмовити.

Святе Письмо містить чітке попередження про те, хто має допомагати священнику у його служінні. І це мають люди, які не є гордими й самолюбами, які не вивищуються перед іншими своїми талантами, які плекають чесноти смирення, покори, любові та милосердя. Кожна людина, поки вона не побачить своєї гріховності, поки не покається і не дозволить Святому Духу поселитися в її житті, перетворити й злагіднити її характер, доти вона не повинна займати якесь провідне місце у Церкві, щоби згодом не принести біди й не згіршити багатьох людей.

Зображення ілюстартивне: Pixabay

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *