Ісус та жінка самарянка

Христос, разом зі своїми учнями, повертається з Юдеї в Галилею. Найкоротший шлях пролягав через Самарію, проте цю дорогу юдеї використовували дуже рідко.

Між юдеями та жителями Самарії вже кілька століть існувала непримиренна ворожнеча. Самаряни були нащадками поган, котрі заселяли цю землю після Вавилонської неволі ізраїльського народу. З часом вони засвоїли Закон Мойсея та почали строго зберігати його. З того часу між юдеями та самарянами завжди велися жорстокі змагання, хто з них найкраще знає  та розуміє істинність релігії.

Самаряни побудували собі Храм на горі Гаризин. За їхніми переконаннями саме на цій горі зупинився Ноїв ковчег та приносили Богові жертви патріархи Авраам, Ісаак та Яків. Самаряни вірили, що на вершині цієї гори вперше повинен з’явитися Месія – Христос. Тому під час молитви кожен самарянин звертався до гори Гаризин.

Відправившись в дорогу через Самарію, Спаситель зупинився біля міста Сихар. Звідси Він направився до знаменитої криниці Якова, яка знаходилася біля північної сторони гори Гаризин.

Цю криницю колись викопав патріарх Яків. Глибиною вона сягала більше 15 сажнів та наповнювалася підземними водами, тому в ній завжди можна було знайти воду.

Змучений довгою дорогою під палючим сонцем, Ісус сів біля криниці відпочити. Було близько полудня, тому Його учні пішли в місто купити їжі.

В цей час до криниці прийшла жінка-самарянка. Вона принесла з собою глечика з довгим шнурком, намагаючись достати воду з криниці.

Зазвичай, жінки цього міста ходили по воду ввечері. Проте самарянка користувалася недоброю славою серед городянок, тому, щоби уникнути зустрічі із ними, вона прийшла набрати води в опівдні. Тільки-но жінка зачерпнула води із криниці, як Ісус звернувся до неї з проханням дати Йому напитися. По мові та одежі жінка відразу визначила, що незнайомець, котрий сидить перед нею – юдей, і здивувалася: «Юдей єси, а просиш напитися в мене, жінки-самарянки?» Не мають бо зносин юдеї з самарянами» (Ів. 4:9).

Побачивши простодушність жінки, Спаситель звернув її думки від простої води, яка приглушує тілесну спрагу, до живої води благодаті Святого Духа: «Була б ти відала про дар Божий, і хто той, що каже тобі: Дай мені напитися, то попросила б сама в нього, а він дав би тобі води живої» (Ів. 4:10).

Проте самарянка не зрозуміла слів Спасителя та подумала, що Він говорить про звичайну джерельну воду, котру жителі міста називають живою водою.

Жінка із здивуванням запитала Христа:  «Ти й зачерпнути не маєш чим, пане, а й криниця глибока, – то звідкіля б у тебе вода жива? Чи більший ти за батька нашого Якова, що дав нам криницю оцю, і сам пив з неї, а й сини його ще й товар його?». А Ісус їй у відповідь: «Кожен, хто оту воду п’є, знову захоче пити. Той же, хто нап’ється води, якої дам йому я, – не матиме спраги повіки.   Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне» (Ів. 4:11-14).

Бажаючи пояснити істинний сенс Своїх слів, Господь повелів жінці покликати її чоловіка. Самарянка збентежилася і відповіла, що в неї немає чоловіка. На ці слова Христос відказав: «Добре єси мовила – відрік їй, – Не маю чоловіка! П’ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, – не чоловік він тобі. Правду мовила єси» (Ів. 4:17-18).

 Тоді жінка і зрозуміла, що розмовляє не із звичайною людиною: «Бачу, пане, – пророк ти (Ів. 4:19).  І відразу вона просить Спасителя пояснити давню ворожнечу між самарянами та юдеями: чия віра правильніша і чия служба Богу приємніша. Спаситель на те відказує: «Батьки наші на оцій горі поклонялися, ви ж говорите – в Єрусалимі, мовляв, місце, де поклонятися треба» (Ів. 4:20). Спаситель вирішує її нерозуміння. У даній ворожнечі із самарянами в юдеїв було більше правди, тому що вони зберігали правдиву віру і правдиве богослужіння. Проте: «…час надходить, коли ані на оцій горі, ані в Єрусалимі будете ви поклонятись Отцеві. Поклоняєтесь ви, не знавши кому. А ми поклоняємося, знавши кому.  Від юдеїв бо й спасіння. Та надійде час, – ба, вже й тепер він, – що справжні поклонники Отцеві кланятимуться у дусі й правді» (Ів. 4:21-23).

Бог прагне від людини не поклоніння тільки тілом, зовнішніми знаками та словами, а цілим своїм єством, цілою душею, правдиво віруючи в Бога, вшановуючи Його своїми добрими вчинками та милосердям до ближніх.

Приймаючи Христа за пророка і обережно відносячись до Його нової науки, самарянка сказала: «Відаю, що має прийти Месія, чи то Христос. А прийде, то все і звістить нам» (Ів. 4:25).

Жінка була однією з тих, хто очікував Месію та Його спасіння цілою душею. Тоді Ісус Христос відкривається їй: «То я, що говорю з тобою» (Ів. 4:26).

В цей час повернулися з міста учні Спасителя. Вони дуже здивувалися, що їх Учитель розмовляє із жінкою-самарянкою. Проте жоден із них не наважився запитати Христа, про що Він розмовляв із нею.

  Слова Спасителя про поклоніння Богові в Дусі та Істині стали великим Божественним одкровенням, зверненим до людства всіх віків. Сьогодні всі, хто любить Христа та виконує Його Заповіді чує Божественні слова: «Я – Дорога, Правда і Життя» (Ів. 14:6).

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com