Роздуми над притчею про таланти

Притча про таланти, говорить нам про добре і погане використання Божих дарів, а також показує нам наслідки, які можуть бути з того, як ми ці дари використовуємо. Притча говорить нам, що якийсь чоловік відправився в далекий край, прикликав своїх слуг і доручив їм своє майно. Подібним чином Господь наш Ісус Христос все доручив людям. Бо все, що ми маємо, чим володіємо – це все належить Господеві, який відійшов  від нас, але через деякий час він повернеться і буде вимагати звіту від нас. Все, що ми маємо є даром Божим, який дав нам Ісус Христос. Воістину немає жодної людини, яка би не отримала від Бога який-небудь дар. У кожного є розум, серце, у кожного є почуття добра і істини. І немає сумніву, що ці дари, ці таланти є неоднакові; одному дано п’ять талантів, іншому – два, третьому – один, кожному по його  можливостях. Причина чому один отримав від Бога більше дарів, інший – менше є прихована від нас. Премудрий завжди діє премудро, він роздає кожному таланти, дивлячись на його можливості.

Здається на перший погляд, що слуги, які наперед отримали таланти, знали на що вони їм дані. Хоч їм не було сказано, що вони мають із ними робити, вони повинні були здобувати прибуток для себе і свого пана. Те ж саме слід сказати і про кожну людину, яка отримує дари від Бога. Кожний знає на що йому Бог дає певні дари і як їх застосовувати, і якщо би хтось про це забув, або не знав, то тут йому підкаже совість. Так совість може підказати багачеві, щоб він ділився своїм багатством із тими, хто його немає, а якщо цей голос йому говорить занадто тихо, то Святе Писання нагадує йому: «Хто має дві одежі, нехай дасть тому, що не має. А хто має харч, нехай так само зробить» (Лк. 3,11).

Після доброго діла, яке ми вчинили на користь інших, в своїй душі ми відчуваємо радість, і тоді ніби сам наш погляд піднімається до неба, то ніби чуємо голос Спасителя: «…усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили» (Мт. 25,40).

Господь дав і дає нам сили і здібності, щоб ми його дари застосовували собі на добро і їх примножували. Хто не використовує своїх дарів, то й з часом їх втратить. Від доброго і Боговгодного використання даних нам Богом дарів, залежить те, чи ми будемо їх отримувати від Бога чи будемо позбавлені всіх дарів.

Так скористалися отриманими талантами двоє із тих рабів, про яких сказано в притчі. Вони почали торгувати і здобули прибуток. Той, хто отримав п’ять талантів, пішов і здобув інших п’ять. Так само і той, хто отримав два – здобув інших два. Те ж саме стається і з нами, якщо ми Божі дари будемо використовувати згідно волі Божої, то чим більше будемо давати, тим більше в нас залишиться. Чим більше будемо служити іншим, тим більше послужимо собі. Бог так влаштував нашу природу, що якщо ми щось робимо на користь іншим, ми завжди отримуємо від цього користь. «Хто скупо сіє, скупо буде жати; хто ж щедро сіє, той щедро жатиме» (ІІ Кор. 9,6).

Але не всі слуги, які отримали таланти використали їх на добро. Той, хто отримав один талант, або озлобився на те, що отримав мало, або залінувався заорудувати ним, пішов і закопав його в землю.

Ось, дорогі у Христі, образ багатьох людей, які отримують від Бога дар і залишають цей дар без використання. Він у них заритий в землю, вони мало приносять користі собі і іншим, і таким чином, їхній талант ніби заритий у землю. Вони не нагодують жодного голодного, ні одного плачучого не утішать, хоч самі живуть в достатках серед земних втіх і радостях. Вони не хочуть зробити щасливою жодну людину, хоча б могли зробити щасливими багатьох. Дарований їм дар, заритий ними в землю.

Справедливий і суд, яким судив господар рабів, які прийняли від нього таланти. Вони довго жили, не знаючи хто із них виконував волю свого пана, а хто ні. Але через деякий час пан повертається і вимагає від них звіту. І ось першим говорить той, хто отримав п’ять талантів. Принісши інших п’ять талантів, він говорить коротко і спокійно, так може говорить тільки спокійна совість. «Пане, дав ти мені п’ять талантів, ось я придбав інших п’ять», – сказавши це він мовчить і очікує відповіді із вуст свого пана, а відповідь була така: «Гаразд, слуго добрий і вірний. У малому ти був вірний, поставлю тебе над великим. Увійди в радість пана твого» (Мт. 25,21). Як є приємно почути таку похвалу із вуст пана. І як набагато буде приємніше почути таке слово із вуст Судді всіх Господа нашого Ісуса Христа! Якщо люди нас хвалять за нашу чесність і вірність і при цьому не знають, що у нас насправді є на серці, їхні похвали приносять нам багато радості, але, якщо буде хвалити нас той, хто знає глибини нашого серця, і «не мав потреби, щоб хтось йому свідчив про людину, відав бо сам, що міститься в людині» (Ів. 2,25). Звернімо тут увагу на слова, які сказав Господь «був ти вірним в малому» – ці слово звернені до того слуги, який отримав найбільше дарів. І все, що ми маємо тут на землі, в порівнянні з майбутніми благами і радостями є незначними. Ніщо земне, яке б воно не було велике і славне не може зрівнятися з Царством Небесним.

Вслід за першим виступає і другий слуга, який отримав від пана два таланти і говорить до нього: «Пане; два таланти передав ти мені. Ось других два я придбав» (Мт. 25,22). І він одержує таку ж саму похвалу, як і перший слуга. Як бачимо, не в тому річ, хто отримав більше чи менше дарів, але у тому, щоб ті дари добре використати. Якщо би той слуга, який одержав один талант, добре використав даний йому дар, то і він, без сумніву, отримав би таку ж саму похвалу, як і інші. І, навпаки, якщо би той, хто отримав п’ять талантів, закопав би їх у землю, то і він був би вкинутим у темряву кромішню.

І, на кінець, підійшов до пана і третій слуга, котрий отримав від пана один талант. І сказав йому: «Пане, знав я тебе, що ти жорстокий чоловік: пожинаєш, де не сіяв, і визбируєш, де ти не розсипав. Тому, зо страху, я пішов і закопав талант твій у землю. Ось він – маєш твоє» (Мт.25,24-25). Цей слуга, звичайно, що знав, що талант йому даний не для того, щоб його закопати в землю, а для того, щоб використати його на добро, однак він цього не зробив. Він відчуває, що зробив зле і старається провину перекласти на свого пана. І, як часто всі ми робимо щось подібне, але послухаймо, що відповідає пан цьому слузі: «Лукавий слуго й лінивий! Ти знав, що я пожинаю, де не сіяв, і визбирую, де я не розсипав. Тож треба було тобі віддати мої гроші торгівцям, і я, повернувшись, забрав би своє з відсотками» (Мт. 25,26-27). До цього часу цей слуга був тільки лінивим, а тепер він показав себе ще й лукавим. Так колись Суддя світу буде відповідати на всі наші вибачення і виправдання, котрими ми не соромимося прикривати перед ним свою провину. І який же буде вирок? «Візьміть, отже, талант від нього й дайте тому, хто має їх десять. Бо кожному, хто має, додасться, і він матиме над міру; а в того, хто не має, заберуть і те, що має. А нікчемного слугу того викиньте в темряву кромішню. Там буде плач і скрегіт зубів» (Мт. 25, 28-30).

Тепер нехай кожен візьме до свого серця ці слова Спасителя. Якщо погано використовуємо свої дари, як то багатство, чи мудрість, чи інші, то не слід очікувати що нашою власністю стануть скарби небесні.

Тож, дорогі во Христі, добре використовуймо ті дари, які дав нам Господь. Поки маємо час використовуймо кожну можливість, яку дає нам Господь, втираймо кожну сльозу, яку можемо обтерти, відкидаймо всяку біду, яку можемо відкинути. Багато потрібно для того, щоб наповнити душу безсмертними благами, але прийде повнота часу і тоді «праведні засяють, як сонце, в Царстві Отця свого» (Мт. 13,43). І, хто тут був вірним в малому, той буде там поставленим над великим. Амінь.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *