Проповідь на притчу про безумного багача

Дорогі брати і сестри, у нашому житті завжди виникають такі питання, котрі тривожили розум не однієї людини, бо саме на них людство завжди шукало відповідей. І одним із таких важливих питань є роздуми про те, як поєднати волю Божу із вільною волею людини.

Кожен із нас створений на Образ та Подобу Божу, кожен із нас може вибирати між добром та злом, кожен із нас може вільно розпоряджатися своїм часом, своїм життям, своїми вчинками. І кожен із нас говорить: «На все воля Божа. Що Бог дасть, те й буде», бо Сам Господь сказав: «Без волі Отця вашого Небесного жодна волосинка не впаде із вашої голови» (Мт. 10:30). Як же тоді нам поєднати людську волю із волею Божою?

Ісус Христос прийшов у наш світ, щоби відкрити нам дорогу до Бога. Христос вказує нам шлях життя, вчить нас, як ми повинні жити, до чого прагнути. І сьогодні знову лунає притча, котра повинна розтривожити наш розум, бо саме у ній ми бачимо реальність, в якій живемо.

Ця євангельська притча досить проста: в одного чоловіка дуже гарно зродила земля, він отримав такий великий врожай, що навіть не було куди його помістити. І тоді цей чоловік говорить до себе, радиться із собою: «Ось що я зроблю: розберу мої стодоли, більші побудую і зберу туди все збіжжя і ввесь мій достаток, і скажу душі моїй: душе моя, маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай, їж, пий і веселися!» (Лк. 12:18).

Та притча коротенька, але з великим змістом. Давайте спочатку зрозуміємо, що в цій притчі не сказано. В ній ми не знайдемо жодного натяку, що цей багатий чоловік багато та завзято працював, що він придумав якісь особливі методи порання землі для кращого врожаю. Натомість, земля зродила досить щедро, що він навіть сам не сподівався на такий врожай. Мало того, він навіть не був готовим до такої кількості зерна. І цей врожай був даний йому тільки Богом.

А тепер, дорогі брати та сестри, гляньмо на себе та своє життя, ми також маємо Божі дари. Дар життя, дар талантів: у когось гаряче любляче серце, у когось – розум, у когось – талановиті руки, у когось – смілива воля, у когось – здатність писати пісні, у когось – здатність порати землю. У кожної людини є свої таланти. Як же ми розпоряджаємося ними? Здається, що такого поганого сказав цей багач? Він зрадів: «Душе моя, маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай, їж, пий і веселися!» (Лк. 12:19). Як бачимо, він не подякував Богу за такий щедрий врожай. Він навіть не згадав тих людей, котрі перебували у скрутному становищі, були голодні та бідні, щоби з ними поділитися надлишком врожаю. Він тільки те й робив, що думав про себе, щоби добре поїсти, випити та розважитися.

І тут Господь говорить до нього: «Безумний, цієї ж ночі душу візьмуть у тебе, і те, що ти зібрав, кому воно буде?» (Лк. 12:20). Цей чоловік забігає наперед, думає, як має прожити життя, але не усвідомлює, що його життя може добігти до кінця.

Ця притча говорить, що за все ми маємо дякувати Богу. Дав Господь нам таланти – подякуймо Йому, дав Господь нам життя – прославимо Його. Дав Господь розум, руки, силу – використовуймо їх не тільки для себе, але на добро іншим. Недарма в цій притчі звучить інше питання: «Кому воно все буде?». Адже тільки те, що людина зможе зібрати для своєї душі за короткий відрізок життя, тільки те піде з нею у вічність.

І тут Господь дає нам відповідь на питання, як поєднати свою людську волю із Божою волею. Господь прийшов у світ, щоби ми не загинули, але завжди перебували з Ним. І наша людська воля тільки тоді буде оправдана, коли ми будемо жити Христовими заповідями, коли ми будемо ділитися з іншими своїми талантами, роздавати свою любов, відданість, працю, розум. Нехай кожному із нас Господь допоможе правильно та розумно розпоряджатися своїм життям, йдучи завжди за своїм Спасителем.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *