Проповідь на 18 неділю по Зісланні Святого Духа

Два різних світи, котрі сходяться в один: світ Божий, котрий проникає у світ важкої людської праці, праці рибалок. Рибалки важко трудилися цілу ніч і так нічого не змогли впіймати. Натомість отримали втому, злість і марні надії. А скільки у них було планів: наловимо цієї риби, продамо, підемо додому, принесемо ці кошти і щось купимо дітям за них, купимо подарунок дружині і там можна продовжувати і продовжувати. Скільки було планів, а все виявилося марним.

Втративши надію після важкої ночі, рибалки повертаються додому з нічим. І, що вони бачать? На березі моря зібралась юрба. Юрба, котра не дозволяє їм спокійно повернутися до своїх домівок. Вони прагнуть приховати від усіх свою поразку. Можемо собі уявити: погляди людей спрямовані на два човни, усі прагнуть довідатися, а скільки риб вони спіймали. А тут немає нічого. Навіть не вдасться від людей приховати своєї поразки.

Петро зі своїми друзями, котрі були фахівцями своєї справи, які нераз приносили додому багато риби, ділилися нею зі своїми друзями та сусідами, а тут – нічого. Зрештою, приходить такий час, коли потрібно визнати свою поразку, визнати, що зробив помилку. Але признатися не для того, щоби визнати, що я є ніким і нічим, а, признатися для того щоб зрозуміти, що я потребую допомоги іншого, а перш за все потребую допомоги Бога.

Ісус входить до човна Петра – і змінюється все його подальше життя. Так і у нас: коли Господь входить у наше життя, то змінюється геть усе. Коли нам здається, що у нашому житті усе валиться, усе іде кудись не туди, слід не боятися, а запросити Бога: «Господи, допоможи. Господи, увійди у човен мого життя». І Господь увійде. Він може увійти через іншу людину, через певну ситуацію, через певні знаки. Проте нам слід слухати, бачити та прийняти. Дуже часто ми хочемо щось за щось. Забуваючи, що правдива любов не вимагає нічого взамін. В Бога цього не існує. Ми звикли жити такими угодами: дай мені щось, і тоді я тобі віддам щось. Натомість, навчімося правдиво споглядати Господа і впустімо Його і наше життя, щоби Він його наповнив. І дозволити Господеві діяти у нашому житті. Діяти через інших людей, через різні ситуації та через безліч знаків.

І святий Петро дозволяє Христу увійти у свій човен. Ісус приходить, сідає і починає навчати, як Той, Хто має владу. Потім Він говорить до святого Петра: «Давай спробуємо знову». Відбувається щось надзвичайне: столяр буде вчити рибалку, як ловити рибу. І тут святий Петро говорить: «Наставнику, Господи, зі всією повагою, не вмішуйся. Ми ж трудилися цілу нічого, витратили усі свої сили – і нічого». Для нас це прості, звичайні слова, а для святого Петра – це був крик відчаю, безнадії. Господи, ми ж усе зробили, і – нічого. А Христос говорить: «Випливи на глибінь». Це ризик. Це страшенний ризик. Ми чуємо цей текст постійно і звикли до нього. Проте чи розуміємо ми велич послуху у цій історії, що рибалка із досвідом слухається столяра. Якщо зараз Петро повертається без риби, то з нього буде сміятися усе місто. Це той, хто послухав столяра, як правильно ловити рибу. Проте Петро не боїться ризикувати. Так мало є серед нас таких, котрі не бояться ризикувати і у всьому слухати голосу Бога, йти наперекір усім. Петро знає, що у цю пору рибу не ловиться. Все сонце високо, з’явилася спека, риба спить. У цьому немає сенсу. Петро розуміє усе це. Проте говорить: «Зроблю, як Ти кажеш. За словом Твоїм укину невода» (Лк. 5:5). І це саме Господь говорить до кожного із нас: «Виплинь на глибінь твого життя. Виплинь на глибінь твого покликання. Виплинь на глибінь твого існування». Бо дуже часто ми існуємо просто, щоби існувати. А Господь прагне, щоби ми жили вповні.

«Виплинь на глибінь. Знову на глибінь, Господи. Я хочу додому. Я хочу відпочити». І Петро відпливає на глибінь. Він слухається Божого слова. Вибір завжди є за нами: ризикнути чи повернутися додому з поразкою. Ризикнути і піти за Господом чи змиритися з черговою своєю невдачею.

І так розпочинається прекрасна подорож святого Петра. Там Господь споглянув на нього, і тільки після воскресіння запитав його: «Чи любиш ти Мене?». Наскільки далека дорога. Там, над озером, Він споглянув, а тільки через три роки Він поставив конкретне це запитання: «Чи любиш ти Мене?». Ця сцена нас вчить не прискорювати подій. Вони повинні мати свою послідовність. Проте вона ще вчить нас, що правдива любов починається з споглядання. Бог споглянув на Петра. Бог споглянув на нього. А, як Господа сьогодні дивиться на мене? Чи я готовий ризикнути?

Господь не просто входить у човен Петра. Господь, коли входить, то для Петра цілковито міняється ціле його життя, усе те, що для нього було важливим. Від тепер він стає рибалкою людей. Здається, що Господь зруйнував усе те, що Петро будував усе своє життя. Від тепер Він провадить його. Господь, коли входить у наше життя, то Він його наскільки перемінює, що воно стає наскільки яскравим, наскільки прекрасним, що годі й уявити.

Святий Петро ризикує і впускає Господа у човен свого життя. І не жаліє, бо отримує безліч рибин, що у два човни не вміщається. «Як Симон Петро це побачив, то припав до колін Ісусових, кажучи: Господи, вийди від мене, бо я грішна людина!» (Лк. 5:9). Така є наша правда. Правда про кожного із нас. Усі ми грішні. І ми бачимо, що тільки після того, як Петро визнає перед Господом свою гріховність, він може іти за Ним.

Сьогодні Господь звертається до кожного із нас: «Не бійся ризикнути. Виплинь на глибінь свого життя. І розпочни іти за Мною». Амінь.

Зображення ілюстративне: Anke Sundermeier – Pixabay