Докір Ісуса: притча про виноградарів
Ісус, звертаючись до первосвящеників та старших народу, розповів притчу: «Слухайте іншу притчу. Був один чоловік-господар, що насадив виноградник. Він обвів його огорожею, видовбав у ньому чавило, вибудував башту, винайняв його виноградарям і відійшов. Коли ж настала пора винозбору, послав він слуг своїх до виноградарів, щоб узяти від них плоди, йому належні. А виноградарі, схопивши його слуг, кого побили, кого вбили, кого ж укаменували» (Мт.21:33-35).
Притча про виноградник: любов, яка докоряє
Ісус розповів цю притчу первосвященикам і старшим народу саме тому, що любив їх. Вона завершується тим, що Ісус провіщає долю цих релігійних провідників: «Лютих люто вигубить… а виноградник винаймить іншим виноградарям, що будуть давати йому плоди його своєчасно» (Мт. 21:41).
Релігійні провідники були глибоко вкорінені у своїх гріхах, і ця притча мала вирвати ці гріхи з корінням, добряче струснувши їхніми серцями. Сподіваючись на їхнє навернення, Ісус у Своєму милосерді діє рішуче — прямо, ясно і сміливо.
Виноградник Господа: Божа турбота і людська невірність
Образ виноградника походить із Книги пророка Ісаї (Іс. 5, 1–7), де Ізраїль названо «виноградником Господа Саваота». Господар виноградника — це Бог, а народ Юдеї — Його «улюблена рослина».
Бог насадив, плекав і захищав Свій народ. Огорожа, чавило та башта — усе це вказує на Божу турботу й провидіння щодо нього. Вони показують, що Бог дав Своєму народові все необхідне, щоб він міг духовно розквітнути й приносити плід.
Гріх релігійних провідників: привласнене Царство
Спотворений Закон і привласнена влада
Проблема була у «виноградарях» — первосвящениках і старших народу, яким було доручено піклуватися про Божий народ.
Вони занедбали свій обов’язок приносити плід на Божу славу, спотворювали Його Закон і привласнювали собі Його Царство заради власного престижу, влади та комфорту. Ісус суворо докоряє їм, називаючи їх убивцями — навіть убивцями сина господаря виноградника, що є очевидним посиланням на Нього Самого. Їхня прив’язаність до влади та зовнішньої побожності засліпила їх і не дозволила побачити глибших вимог справедливості, милосердя та вірності Божому Завіту.
Відкинення пророків і Месії
Ця гордість привела їх до відкинення пророків, Івана Хрестителя і самого Месії.
Хоча спочатку це може бути неприємно. Проте нам слід приділи трохи часу, щоб замислитися, як ти борешся з подібними гріхами.
Чи не надто переймаєшся тим, як тебе сприймають інші, нечесно створюючи й підтримуючи свій зовнішній образ?
Чи не є ти жадібним? Чи не прагнеш влади заради власної вигоди? Чи не надто прив’язаний до власного комфорту?
Чи, навпаки, любов до ближнього стоїть у центрі твоїх стосунків з людьми, особливо з тими, кого найважче любити? Чи уникаєш ти відкинення інших, необдуманого осуду та засудження?
Гордість як «мати всіх гріхів»
Ісус так суворо докоряв релігійним провідникам Свого часу, бо багато хто з них глибоко страждав від цих гріхів.
Він знав, що Його докори можуть викликати в деяких із них гнів. Але продовжував сподіватися, що інші покаються — і деякі справді покаялися.
Кожен докір, який виголошував Ісус, був актом любові. І чим глибше ми загрузли у своїх гріхах, тим більше потребуємо від Господа саме такої прямої, вимогливої, навіть конфронтаційної любові.
Навіть якщо крайня гордість цих первосвящеників і старших народу не є для тебе великою проблемою, гордість, найімовірніше, присутня у твоєму житті в тій чи іншій формі.
Гордість часто є останнім гріхом, якого ми позбуваємося у своїй душі, адже її називають «матір’ю всіх гріхів».
У своїй суті гордість — це егоїзм, протилежний безкорисливій, жертовній любові.
Сьогодні роздумуй над твердим докором Ісуса на адресу релігійних провідників і над Його бажанням докорити також й собі.
Не ображайся на таку форму любові.
Будь відкритим до неї. Дозволь їй упокорити тебе. Відчуй свободу, яку вона приносить. І радій, коли побачиш ті гріхи — великі чи малі, — які не дозволяють тобі цілковито віддати своє життя Христові.
Молитва
Всеблагий і всемилостивий Господи, хоча іноді Ти лагідний до Свого народу, особливо коли він зранений, наляканий і розгублений, бувають також моменти, коли Твоя любов приходить у формі святого докору.
Упокори мене, Господи, щоб я міг приймати такі докори й дозволяти Твоїй благодаті викорінювати з мене всяку форму гордості, з якою я борюся.
