Бажаєш одужати?

paraliticoОдного разу Ісус Христос прийшов в досить страшне місце: купальню. По-іншому басейн, який євреї називали Витезда, тобто Дім милосердя. Про це говорить євангелист Іван: «А є в Єрусалимі при Овечих воротах купелеве місце, по-єврейському воно зветься Витесда, що має п’ять критих переходів. Лежала в них сила недужих, сліпих, кривих, усохлих, які чекали, коли то зрушиться вода» (Ів. 5,2-3).

Говорить Передання, що в якийсь момент вода починала вирувати і хто перший після цього збурення входив у цей басейн – оздоровлювався. Ми ніби бачимо лікарню тих часів, а головним лікарем тут був – Ангел, що час-від-час зцілював одного хворого.

В якийсь момент, коли в черговий раз перечитуємо цей уривок, ми розуміємо, що це розповідь про наш світ, в якому ми живемо, про світ, який заселений великим числом хворих, сліпих, кривих…

На жаль, в наш час, час прогресу та великих технологій, не стало менше хворих, але з впевненість можна сказати, що невиліковних хвороб стало набагато більше, якщо медицина говорить, що вдалося подолати одну хворобу, то на її місце з’являється інша – важча.

З цього Євангельського читання можемо побачити, що найбільшою проблемою лікування у цій купелі було те, що воно перетворилося на битву за виживання. Найсильніший і найспритніший мав можливість першим вскочити у воду. Процес лікування перетворився на своєрідне змагання: коли один отримує все, а інший – нічого.

Чи не нагадує це вам наш час, в якому ми живемо, коли людина людині – вовк, а не брат? У нашому суспільстві змагання стало нормою. Люди змагаються за посади, кар’єри, життєві вигоди. Проте замість радості від перемоги отримують тільки розпач.

Чому переміг не я? Чому пощастило сусіду, а не мені? Чому одні мають усе, а інші – нічого? Чому одним вдається все, за що б тільки вони не бралися, а в інших, ніби все валиться з рук? З роками зростає розпач, який приводить до пасивності. Мільйони очікують на «рух води» – на свій шанс отримати все і відразу. Вони із заздрість спостерігають на тих, хто переміг, але нічого не роблять самі. Осудження, критики, скарги – це ознаки, по яких ми пізнаємо людину ХХІ століття.

З іншої сторони, досягнувши вершини, ставши переможцем, людина помічає, що навколо неї пустка та самотність. Переможець може повторити слова євангельського хворого: «Не маю нікого, пане, – одрікає йому недужий, – хто б мене, коли ото вода зрушиться, та й спустив у купіль: бо ось тільки я прийду, а вже інший передо мною поринає» (Ів. 5,7); або, як в іншому перекладі «не маю людини».

Ми не можемо пояснити, як людина може стати самотньою, коли всі говорять про надзвичайну скупченість та щільність людства. Напевно, якщо б нас серед тижня запитали: хто стояв біля нас у Церкві в неділю, то, швидше за все, відповіді не було б. Більшість людей, які живуть у багатоповерхівках не знають імен своїх сусідів чи тих, які живуть за стіною.

Євангелист Іван говорить, що зцілення розслабленого відбулося у часі юдейського свята, але настрій у Єрусалимі був далеко не святковий. За веселощами чулися стогони та плач хворих, які знаходилися біля купелі Витезда. З місця надії та милосердя ця купіль перетворилася на місце змагання, де перемагає той, хто першим дістанеться до води у потрібний час. Тут кожен стає один одному ворогом, бо, той, хто лежить біля тебе може швидше поринути у воду.

Ми також є перевантажені роботою, проблемами, самотністю. Іноді наші проблеми пов’язані з фінансами, із втратою близьких та рідних чи боротьбою із хворобою. В такій боротьбі, в таких змаганнях пролітають дні, місяці, роки. Ми звикаємо до проблем, а життя перетворюється на виживання. Замість того, щоб жити, люди просто виживають. Проблеми та труднощі так і не зникають, проте людина швидко звикає до них.

Христос запитує хворого: «Бажаєш одужати?» (Ів. 5,6). В принципі, це питання стосується кожного із нас, бо воно торкається самої суті нашого життя. Христос запитує: чи хворий готовий після 38-ми років хвороби повністю перемінити стиль свого життя.

Христос і нас запитує: «Бажаєш одужати, бажаєш перемінити своє життя?». Для багатьох це питання залишається занадто складним. Люди жаліються на важке життя, але не готові щось докорінно змінювати. Жити важко, іноді – занадто важко, але, як говорять у народі: «Важко жити перших сто років».

Питання Христа: «Чи хочеш бути здоровим?», – стосується кожного із нас. Проте все залежиться від нас. Чи ми готові довіритися Богові та перемінити своє життя?

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com