Список, який врятував мою сім’ю

Я трималася до останнього. Але настав день, коли мої сили вичерпалися, і як тільки чоловік поїхав на роботу, я зібрала речі, взяла нашого 14-місячного сина і пішла з дому. Той рік був єдиним, коли ми жили в одному місті з моїми батьками. Очевидно, можливість втекти до тата й мами спростила моє рішення залишити Білла…

Заплакана і розсерджена, я пішла з мамою на кухню. Вона тримала дитину, а я, ридаючи, виправдовувала свій вчинок. Мама налила мені кави і сказала, що вони з татом допоможуть мені. Я полегшено зітхнула, дізнавшись, що вони на моїй стороні.

– Але перш ніж залишиш Білла, ти повинна будеш дещо зробити, – сказала мама.

Вона поклала мого сплячого сина, взяла аркуш паперу і ручку та накреслила вертикальну лінію по центру аркуша. У лівій колонці вона попросила мене написати все, що зробив Білл, через що жити з ним стало неможливо. Поглянувши на роздільну лінію, я припустила, що праворуч мама попросить написати всі хороші якості Білла.

Але я була впевнена, що список негативних якостей все одно виявиться довшим, тому охоче взялася заповнювати ліву колонку. Я не шкодувала чорнила і паперу. Мені не терпілося зафіксувати на папері огидний портрет мого нестерпного чоловіка. Ліва колонка виглядала наступним чином:

  • Ніколи за собою не прибирає.
  • Неговіркий (мовчун).
  • Про всі його плани і рішення я дізнаюся останньою.
  • Засинає під час церковних богослужінь.
  • Робить відрижку прямо за столом.
  • Ніколи не купує мені хороших подарунків.
  • Одягається неохайно і невпопад.
  • Скупий на гроші.
  • Ледар (не допомагає мені по дому).

Список заповнив всю сторінку. У мене було більше ніж достатньо доказів того, що жодна жінка не в змозі жити з таким чоловіком-монстром. З самовдоволеною усмішкою я запитала маму:

– А тепер, гадаю, ти попросиш мене написати з правого боку хороші якості Білла?

– Ні, – сказала вона, – я і так їх знаю. Навпаки, біля кожного рядка, праворуч, напиши свою відповідну реакцію. Те, як поводишся ти.

Це завдання виявилося набагато складніше, ніж описувати хороші якості Білла. Я легко могла описати декілька його хороших якостей, але ніколи не думала про саму себе. Знаючи, що мама не відчепиться від мене, поки не закінчу, я почала писати.

  • Я ображалася, кричала, сердилася.
  • Мені соромно було знаходитися поруч з ним.
  • Я робила з себе «мученицю», грала на почуттях і викликала до себе жалість.
  • Я хотіла бути заміжньою за кимось іншим.
  • Я не розмовляла з ним (замикалася в собі і карала його мовчанням).
  • Я вважала, що занадто гарна для нього (я вважала Білла негідним мене).

Список здавався нескінченним. Коли я списала весь стовпчик, мама взяла лист і ножиці і розрізала мій твір по проведеній лінії. Ліву колонку вона зім’яла і кинула в сміття, а праву вручила мені.

– Беккі, – сказала вона, – візьми цей список додому. Подумай сьогодні над своїми вчинками. Помолися про це. Нехай сьогодні дитина залишиться у нас. Якщо ти виконаєш моє прохання і як і раніше будеш хотіти залишити Білла, то ми з татом зробимо все, що можемо, щоб тобі допомогти.

Гола правда

Залишивши сина і речі, я повернулася додому. Я сиділа на кушетці зі своєю частиною аркуша. Важко було повірити, але без балансуючого переліку дратівливих звичок Білла мої вчинки виглядали жахливо. Переді мною був список з дріб’язкової поведінки, ганебних методів і руйнівних реакцій.

Наступні кілька годин я просила у Бога прощення. Просила сили, керівництва і мудрості для тих змін, які повинна була зробити. Я продовжувала молитися і зрозуміла, яким посміховиськом була. Мені важко стало навіть згадувати описані мною гріхи Білла, наскільки абсурдні вони були. Там не було нічого аморального чи жахливого. Моє серце настільки запеклося і осліпло, що я перестала помічати, що була благословенна дійсно хорошим чоловіком – не досконалим, але хорошим.

Я згадувала, як п’ять років тому дала Біллу клятву. Я обіцяла любити його у хворобі і в здоров’ї. Бути з ним в печалі і в радості. Я обіцяла все це в присутності Бога, моєї сім’ї і друзів. Але, незважаючи на мою священну обіцянку, я була готова покинути його цим ранком через дріб’язкові помилки.

Я поїхала назад до батьків. На відміну від першого візиту, відчувала себе набагато краще. Тепер я відчувала мир, спокій і подяку.

Забираючи сина, я жахнулася від того, що могла трагічно змінити його життя. Через свою дріб’язкову прискіпливість і підвищену чутливість я мало не позбавила його можливості щодня проводити час з чудовим батьком. Я швидко подякувала мамі і вилетіла за двері, щоб встигнути додому до повернення Білла. До того часу, коли він повернувся з роботи, я вже розпакувала речі і чекала його.

Новий погляд

Я хотіла б сказати, що Білл змінився, але це не так. Він продовжував робити все, що бентежило і дратувало мене, змушуючи вибухати і виходити з себе. Однак зміни відбулися в мені. З того самого дня я відчула відповідальність не тільки за свої дії, а й за те, як реагувала на вчинки і ставлення Білла.

В одному з пунктів я написала: Білл спить у церкві. Як тільки він починав дрімати, я ставала нездатною поклонятися Богові і сприймати Його Слово. Так часто я вважала свого чоловіка бездушним грубіяном, якому були нецікаві проповіді (а проповідником був мій батько!). У церкві я геть забувала про те, що Білл взагалі не міг довго не спати в положенні сидячи. Я тільки те й робила, що зациклювалася на його неповажному ставлення до богослужіння. Він дрімав, а я кипіла. Я крутилася на лавці, відчуваючи себе ображеною і приниженою. Дивувалася, як я тільки могла вийти заміж за чоловіка, який ганьбить мене на всю церкву. Я була впевнена, що він не заслужив дружини настільки благочестивої, як я.

Однак після молитовного роздуму з моїх очей спала заслона і я змогла побачити себе такою, якою насправді була. Мені було соромно від того, що гординя і зарозумілість отруювали мою душу під час самого дорогоцінного – часу прославлення та поклоніння Богу. Насправді, проблема була не в чоловікові, а в мені.

З прозрінням в моє життя прийшли зміни. Тепер, коли Білл починав дрімати в церкві, я відводила свій погляд від нього і себе зосереджувала на Богові. Я цілком віддавала себе молитві і подяці Богові. Мене не цікавило, що відбувалося навколо. Я знала, що відповідаю тільки за своє серце, тому всі свої сили і увагу я направляла на те, щоб наблизитися до престолу благодаті. Вражаюче, що після того як я почала зосереджувати свою увагу на Богові, а не на недоліках Білла, в моїй душі відбулися зміни. Гнів, дратівливість і обурення змінилися на радість, мир і любов.

Незабаром Білл помітив зміни, які відбулися в мені. Якось під час обіду він сказав: «Я помітив, ти стала більш радісною на богослужіннях. Це добре, а то я було почав думати, що тобі не подобається проповідник». Інстинктивно мені відразу ж захотілося висловити йому, як багато богослужінь для мене він зіпсував, але я просто прийняла його слова без коментарів.

Переписаний список

Багато разів протягом наступних років я переписувала свій список. Я продовжувала просити Бога простити мій егоїзм і гордість і дати мені мудрість.

П’ятнадцять років тому, у віці 49 років, Біллу був поставлений діагноз: хвороба Альцгеймера. Він був змушений залишити роботу. Усі домашні обов’язки і фінансове утримання сім’ї звалив на мої плечі. Багато днів і ночей стали для нас неспокійними і тривожними. Ми з синами спостерігали, як Білл відчайдушно боровся за життя. Його оптимізм і витривалість надихали нас.

Ми щосили трималися за нашу віру в те, що його життя в Божих руках. Для нас це було втіхою, тому що ми чітко усвідомлювали власну безпорадність. Ми шукали в Біблії відповіді на запитання. Ми запитували: чому? Наші серця були наповнені то болем, то відчаєм, то сумом. Незважаючи на шквал переживань, ми не переставали шукати Божий світ, що вищий від усякого розуміння.

Я шкодую про те, що так часто виходила з себе через те, що стан Білла виводив мене з внутрішньої рівноваги. У ті часи мені не вистачало терпіння, хоча я і знала, що Білл нічого не робив, щоб ускладнити моє життя. З часом я зрозуміла, що на мені лежить відповідальність відповідати на його дії Божою любов’ю. Я волала до Бога, щоб Він любив через мене, тому що я була нездатна любити Білла так, як його любив Бог.

Багато разів я дякувала Богові за мою матір, яка була моїм духовним наставником. Напевно, багато разів вона хотіла відчитати мене чи висловити свою думку про мою кепську поведінку. Однак замість цього вона просто допомогла мені виявити істину, яка спасла найцінніше для мене – мій шлюб. Якби я не навчилася реагувати як дружина-християнка на попередні маленькі проблеми Білла, я не була б в змозі правильно ставитися до тих великих труднощів, які прийшли тепер.

Мій син одного разу прийшов додому і запитав: «Мамо, а що ми будемо робити, якщо тато одного разу не згадає нас?» Я відповіла: «Ми будемо пам’ятати його. Ми будемо пам’ятати чоловіка і батька, яким він був. Ми будемо пам’ятати все те, чому він нас навчив, і те, як сильно він любив нас».

Після того як син вийшов, я посміхнулася. Я згадала про все те, що зробив для нас цей чоловік, адже він любить свою сім’ю і свого Бога. І багато чого з цих приємних спогадів пов’язані саме з тими дратівливими звичками, які я внесла до списку негативних якостей Білла багато років тому.

Беккі Зербе

За матеріалами: http://flymama.info/

За матеріалами сайту: “Духовний Дзвін”

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com