Проповідь на свято священномученика Йосафата
Cьогодні ми прославляємо великого нашого святого, мученика за віру, священномученика Йосафата. Для нашої Святої Церкви особа священномученика Йосафата є дуже дорогою, світлою, радісною та повчальною. Бо він для усіх нас стає свідком Доброго Пастиря, котрий готовий віддати своє життя за єдність Церкви, за правдиву Христову віру.
Тропар сьогоднішнього свята оспівує велич Йосафата такими словами: «Світильником світлим ти засіяв, священномучениче Йосафате, бо як пастир добрий віддав життя своє за вівці».
Священномученик Йосафат прожив тільки 43 роки. Проте усі ці роки його життя сповнені добрих діл, любові, милосердя та прощення. Господь вибрав його ще малим хлопчиною, коли він у храмі дивився на Розп’ятого Христа. Він запитав у своєї мами: «Що зробив той чоловік, що Його розіп’яли». «Це безмежна Божа любов до людини. Любов Божа здатна до всього, і до жертви свого життя».
Ставши священником, а згодом і єпископом, він повністю віддає себе на служіння Богові та ближньому. Його духу ревності, самопожертви, любові та прощення подивляють не тільки свої, але й вороги. Його проповіді линуть з глибини душі, вони сильні, переконливі й поривчасті, їм не можуть опертися навіть закам’янілі грішники.
Святий Йосафат навчає не тільки молитвою і живим словом, але й своїм життям, власним прикладом. Сам практикує те, чого навчає інших. Своєю любов’ю він особливо обіймає бідних, немічних, недужих і сиріток. Навіть вороги не можуть йому нічого закинути. Він має серце, створене для всіх, і всіх обіймає своєю любов’ю. Він завжди для всіх доступний, завжди покірний, завжди вибачає. Своїх ворогів радо приймає, радо їм прощає і молиться за них. Коли вороги називають його «душехватом», то він відповідає: «Дай, Боже, щоб я всі ваші душі полонив і запровадив до неба».
Мученицька смерть його не була для нього несподіваною. Він давно її бажав, про неї говорив і до неї готувався. Ворогам, які погрожували йому смертю, казав: «Ви мені грозите смертю, а я вам кажу: не можу бути щасливіший, як згинути з ваших рук за католицьку й апостольську віру».
Святий Йосафат не тільки бажає вмерти за святу віру, але й сам добровільно йде на муки і смерть. Він знає, що вороги здійснили змову, щоб його вбити, коли його застерігають, він відповідає: «Дай, Боже, щоб я пролляв свою кров за заблукані овечки, щоб усі спаслися і прийшли до пізнання правди та, визнавши святу Єдність, зберегли взаємну любов».
Сьогодні священномученик Йосафат звертається до кожного із нас, закликаючи до єдності: «Щоб усі були одно!». І ми, беручи приклад із цього величного святого, вчімося терпеливості і доброти, бути вірними нашому християнському покликанні любові до самого кінця, навіть до мучеництва.
Нехай той вогник Божої любові, що впав у серце ще малого Івана-Йосафата, впаде у наше серце, щоб ми перебували у Божій любові, і були здатні любити один одного. Амінь.
