Проповідь на 24 Неділю. Блаженна Преподобна Йосафата (Гордашевська)

Сьогоднішня біблійна історія показує нам безмежну Божу турботу та любов. Для Ісуса є дуже важлива кожна людина, тому ми сьогодні й чуємо імена: Яїр, який звертається до Нього. І Ісус відвідує його дім. Потім якась жінка приходить і торкається Ісуса з вірою. Сила Духа Святого сходить на неї. Хоча навколо Христа постійно є так багато людей, Його завжди цікавить тільки певна особа. Його цікавить кожна людина окремо.

Ісус показує нам ці бідолашну жінку. Вона ж бачить, що не втаїться, приходить до Нього, розповідаючи про своє горе-біду. Ісус благословляє її. Потім знову ми бачимо, як Він іде до хати, де всі плачуть, Він іде тільки до дочки, котру воскрешає. На очах у всіх присутніх Він творить неймовірну річ.

Він воскресає дівчину: «А він узяв її за руку й голосно промовив: «Дівчино, пробудися!». І дух її повернувсь до неї, і вона миттю встала» (Лк. 8:51-52). І що Ісус робить потім: Він не проповідує, не повчає, а просто говорить: «Дайте ви їй їсти» (Лк. 8:55).

У цілому сьогоднішньому Євангелію Бог шукає стосунків. Натомість ми, люди, завжди схильні шукати перш за все свого, а не Божого. Ісус же постійно нагадує, що хоче стосунків із нами. Бо, що ж тоді означає – Ісус нас любить? Ми скрізь чуємо про цю Божу любов. Проте любов – це не якась грамота, яка висить у нас на стіні, і ми нею постійно хвалимося. Любов – це постійні стосунки. І не завжди вони бувають гладкими. Ось, наприклад, прожила людина разом 50 років. Думаєте, що з роками все добре і гладко між ними. Та, де там. Постійно виникають якісь проблеми та перешкоди.

І тут для нас усіх є добра новина: у Бога із нами проблем немає. Проблема полягає завжди у тому, що у нас є постійно проблема із Богом. Ми дотримуємося правил, а забуваємо про щирі відносини із Богом. Ось чому ми постійно збираємося у Храмі, у цьому святому місці, де ми усі разом можемо помолитися Богові, де кожен із нас особисто може побудувати стосунки із Ним, поспілкуватися, поговорити, почути Його. Завжди пам’ятаймо, що Господь прагне стосунків, щирих, нелицемірних, і Він не перестає шукати кожного із нас.

Він завжди шукає і знаходить, кличе і нам потрібно тільки відгукнутися, піти за Ним, як це зробила наша українська свята, преподобна Йосафата Гордашевська. Ця смиренна монахиня стає справжнім первістком, зрощеного на наших рідних землях, зерна Христової науки. Впродовж довгих років вона принесла в офіру Богові свідчення торжества всеохопної Божої Любові.

Сестра Йосафата простенько подає причину свого життєвого вибору: «Роблю це задля любові до Господа Ісуса Христа, мого Нареченого. Навіть коли була би однаковою Твоя слава, і моя заслуга, якби я жила у світі у достатках і утіхах, чи убогою і погордженою в монастирі, то я вибрала би таки останнє, щоб ліпше наслідувати Ісуса».

Вона стає першою сестрою служебницею нового Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, яке було засноване у Галичині в с. Жужель, Сокальського повіту у 1892 році. Усе своє життя Блаженна Йосафата присвятила служінню Богові і людям, особливо, найбільше опущеним і потребуючим. Вона дуже близька нам, бо одна з нас. Жила звичайним життям, переживала труднощі, як і ми всі, терпіла від людської заздрості, несправедливості, наклепів. Однак вона зуміла зберегти своє серце, немов горіючу лампаду світла Христового і не дозволила гріхові поневолити його. Вона не відповідала злом на вчинену кривду, але у смиренні несла людям Божий мир і благословення. Своїм словом і служінням вона зціляла спраглі та немічні серця людей та вселяла в них надію на Господа.

Блаженна Йосафата жила наприкінці ХІХ – початку ХХ століття, коли панувала бідність, соціальна несправедливість, пошесть тифу і холери. Вона йшла до людей з Божою люблю і милосердям, пам’ятаючи про слова Христа: «Все, що ви зробили одному з братів моїх найменших, мені ви це зробили» (Мт. 25, 45).

У чому ж феномен її святості, у чому особливість її свідчення, у чому велич її душі? Таке питання ставимо собі ми, християни третього тисячоліття, перед очами яких — великі подвиги славних мужів віри, Христових свідків у мучеництві та ісповідництві власної крові. А відповідь на це питання полягає, мабуть, у геройському виконанні блаженною Йосафатою тієї програми життя, яку вона намітила собі в тишині монастирської келії і про яку не забувала серед суєти і клопотів сповненого служінням ближньому дня: «Намагатимуся якнайкраще виконувати свої щоденні обов’язки, пам’ятаючи, що Бог дивиться на мене, і старатимуся віднайти ласку в Його очах». Це подиву гідне сповнення нею своїх постанов і є тим найкращим свідченням єдності її душі з Христом, яке ставить її в один ряд з іншими мучениками-свідками нашої Церкви XX століття.

Сьогодні, як ніколи, ми потребуємо прикладу наших святих, таких, як і ми, людей, які у свій час зуміли відповісти на Боже запрошення і стали світлом та опорою для інших.

Блаженна Йосафата ніколи не залишалася осторонь людської біди, вона була чутливою на потреби ближніх і вміла бачити у них самого Ісуса Христа: хворого, голодного, нагого, ув’язненого, чужинця, потребуючого. Нехай сьогодні через нашу молитву і запрошення блаженна Йосафата ввійде у кожну нашу домівку, випросить ласки миру у наших серцях та родинах та навчить нас шукати Божої волі у нашому житті та сповняти її. Амінь.

Ікона: Кафедра Сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв