Проповідь на 22 неділю по Зісланні Святого Духа
«Був один чоловік багатий, що одягавсь у кармазин та вісон та бенкетував щодня розкішне» (Лк. 16:19). Звернімо увагу, що тут Ісус розпочинає притчу із розповіді про багача, але не називає його по імені. Це дуже цікаво, бо у Біблії, коли йдеться про ім’я, то завжди наголошується на важливість: підкреслюється сама особа, її характер, її риси. Проте тут Ісус імені не вживає. Він підкреслює, що ця історія тільки розпочинаєтеся, і багач стає тією людину, яку не хочеться оспівувати та висвітлювати.
І ми розуміємо чому так відбувається. «Убогий же якийсь, на ім’я Лазар, лежав у нього при воротях, увесь струпами вкритий» (Лк. 16:32). Лазар – це скорочене єврейське ім’я Єлеазар, що в переклад означає «Бог моя опора і допомога». Лазар – це той, хто опирається тільки на Бога, Ним підкріплюється, Ним живиться. І ми бачимо, що тут вживається конкретне ім’я цієї змученої людини, воно має конкретне значення.
У Святому Письмі є прекрасний уривок, де Господь каже: «Глянь! Я записав тебе в Себе на долонях» (Іс. 49:16). Неймовірні слова. Господь переконує нас про Свою любов, Свій захист, Свій провід, кажучи: «Дивися. Я записав тебе на Своїх долонях. Твоє ім’я у Мене на долонях». Стаючи перед Богом на молитві, згадуймо ці слова: «Ти записаний у Мене на долонях». Бо цими словами Бог показує не просто те, що Він піклується про нас, не просто знає, але пам’ятає про нас. Ось ми, батьки, маємо дітей. Та чи їхні імена записані у нас на долонях? Ні. А наш Господь має кожне наше ім’я написане у Себе на долонях. Господь показує нам Свою близькість, Свою любов. І, якщо Він вживає ім’я, то це дуже важливо.
Тому й не дивно, що цей Лазар, цей бідний та немічний чоловік, є дуже важливим у Бога. Адже Господеві не цікавий наш статус у суспільстві, наше багатство, наші маєтки та машини, а тільки те, як ми опираємося на Нього. Бог має стати нашою опорою та допомогою.
Цей Лазар увесь був вкритий струпами, був хворий та немічний. Він лежав при воротях цього багача. «Він бажав насититися тим, що падало в багатого зо столу; ба навіть пси приходили й лизали рани його» (Лк. 19:21). Це щось страшне. Він наскільки був уже змученим та знесиленим, що не міг не те, що піднятися, але навіть псів відігнати від себе. І бажав тільки одного: насититися тільки тим, що падало зі столу багача. Більшого йому не було потрібно. Він був для цього багача, ніби домашньою твариною, яка споживала те, що падало зі столу.
«Та сталося, що помер убогий, і ангели занесли його на лоно Авраама. Помер також багатий, і його поховали» (Лк. 19:22). Цей стих так багато нам розказує. Так багато у нього є і прекрасного, і страшного. Коли помер убогий, наш Лазар, то ангели занесли його на лоно Авраама. Ці ангели, ці дивовижні створіння, котрі не тільки у Старому, але і в Новому Завітах, постійно лякали людей, окремо приходять за Лазарем, за бідним та знедоленим. Окремо його взяли і віднесли на лоно Авраама, у те місце, де перебуває життя і Сам Господь.
Звернімо увагу на опис смерті багача: «Помер також багатий, і його поховали». І усе. Скупі слова, які зовсім не висвітлюють пишне його життя. Усі ми маємо вибір, як ми хочемо жити, як ми живемо, і, як хочемо померти. Тут не важливо, що сталося із тілом Лазаря. Його тіло, котре пси лизали, ангели занесли на лоно Авраама. А що відбулося із тілом багатого? Його просто зарили, закопали. Бідного Лазаря понесли на небо, а багача, просто закопали.
«В аді, терплячи тяжкі муки, зняв він очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні» (Лк. 19:23). Нарешті, багач усе ж таки побачив Лазаря, але коли він його побачив? Побачив тільки тоді, коли був уже в аді та терпів тяжкі муки. До цього часу він Лазаря е бачив. І це є найголовнішою проблемою цієї притчі. Багач Лазаря не помічав, він його ігнорував. Він був для нього байдужий та черствий. Для багача стан Лазаря, його перебування з псами, було нормальним. Так має бути. І тут ми маємо побачити, що страждання людини, її біль, її муки, її переживання, її хвороба та горе – це не норма. Так не має бути. Усім людям має бути непогано. Усі люди мають провадити тихе й мирне життя. І, коли ми бачимо, що людині щось стається не так, що вона хворіє, страждає, то ми повинні відгукнутися і простягнути руку допомоги. По-іншому не можливо. Нам слід вчитися довести людину до більш-менш нормального стану.
І цей багач тільки тоді здалека побачив і Авраама, і Лазаря. «І він закричав уголос: Отче Аврааме, змилуйся наді мною і пошли Лазаря, нехай умочить у воду кінець пальця свого й прохолодить язик мій, бо я мучуся в полум’ї цім» (Лк. 19:24). Багач побачив і Лазаря, і Авраама. І замість того, щоби вступити у нормальну розмову, він наголошує, що і тут йому Лазар має служити. Тут ми бачимо велику проблему багатства – проблему у самонадіяності – я сам собі Бог. Навіщо мене спасати. Гляньте, як мені живеться? Чого мені ще бракує? Багач у своїй самодостатності нікого не помічав. Для нього кожен день був святом. І він ніколи не помічав того, хто прохав допомоги.
«Авраам же промовив: Згадай, мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого, так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся» (Лк. 19:25). Багач уже використав свій ліміт благ. Він постійно розкошував, постійно перебував у раю. А тут усе по-іншому. Кожен отримує те, на що заслужив.
І тоді багач не перестає просити Авраама, щоби той послав Лазаря у дім його батька, де перебувають його п’ять братів, і попередив їх про це страшне місце мук. І це страшно. Багач і дальше ні про кого іншого не турбується, але тільки про себе і про своїх братів.
«Авраам мовив: Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають» (Лк. 19:29). Цей вірш ми маємо вивчити напам’ять. Бо найосновнішим нашим завданням для укріплення віри та праведного життя – це слухати Слово Боже, слухати, що говорив і Мойсей і пророки. Ось чому ми постійно, впродовж року, цитуємо Слово Боже. Воно є основою нашої віри.
І багач далі продовжує заперечувати: «Ні, отче Аврааме, але коли до них прийде хто з мертвих, вони покаються» (Лк. 19:30). Він сидить у пеклі і продовжує вчити Авраама. Звісно, коли ми б побачили того, хто помер, то це б нас зворушило і настрахало. Та чи привело б до покаяння? Точно б привело до втечі, або до цікавого інтерв’ю з тим померлим, але точно не до покаяння.
І, що відповідає Авраам: «Як вони не слухають Мойсея і пророків, то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять» (Лк. 19:31). Якщо ми не слухаємо Божого Слова, вчення Церкви, слів Святого Писання, то, які б чуда не відбувалися навколо нас, ми так нічого і не побачимо, бо залишаємося зачерствілими та байдужими.
Нам потрібно жити так, щоби, почувши Слово Боже, наші серця палали. Тому так впевнено сьогодні Авраам звертається до кожного із нас, щоби ми слухали Слово Боже і несли Його впродовж усього свого життя. Поки живемо: берімо приклад із цієї притчі, робімо правильні висновки, виконуймо конкретні дії, щоби не чекати моменту, коли прийде час смерті. І жити так, щоби вкінці нашого життя ангели занесли нас на лоно Авраама. Нехай Слово Боже нас змінює, нехай воно надихає нас, і вчить нас бути послушними Богу. Амінь.
