Найменування Ісуса

Восьмого дня після Різдва Христового свята Церква згадує обрізання Господа нашого Ісуса Христа. Євангелист Лука цю подію описує кількома словами: «Як сповнились вісім день, коли мали обрізати хлоп’ятко, назвали його Ісус – ім’я, що надав був ангел, перше, ніж він зачався в лоні» (Лк. 2:21)

 Закон обрізання був даний Богом євреям у Старому Завіті: «На восьмім дні (життя) мусить бути обрізане в вас кожне ваше хлоп’я, у ваших поколіннях; і той, хто народився в господі та куплений за гроші від якогонебудь чужинця, себто не з твого роду» (Бут. 17:12). Через цей обряд людина ставала Божою дитиною та входила в Божий народ. Щоби Христа визнали членом свого народу, потомком Авраама, Ісус змушений був прийняти обрізання. Ця необхідність обумовлена тим, що Христос прийшов не порушити Старозавітний Закон, але його виконати.

Пресвята Богородиця та ЇЇ обручник праведний Йосип виконали все те, що вимагав Старозавітний Закон. Богомладенець на восьмий день був обрізаний та одержав ім’я Ісус, на сороковий – був посвячений Богові, а з дванадцяти років почав щорічно відвідувати Єрусалимський Храм.

Як людина Він дотримувався букви Закону, але як Бог, воплотившись для спасіння людського роду, Він вчинив так, що для нас, тепер: Закон і все, що є обрядовим, стало тільки засобом для досягнення вищої внутрішньої мети. В Новому Завіті обряд обрізання поступився місцем Таїнству Хрещення, прообразом якого він і був.

Так само і в сьогоднішній день ми вшановуємо пам’ять святителя Василія Великого, бо саме в цей день в 379 році закінчився його земний шлях. Не будемо зупинятися на його життєписі, тільки зазначимо, що він був філософом, оратором, юристом, залишив нам чимало своїх творів. Про нього колись святитель Григорій Богослов говорив: «Це був корабель, наскільки завантажений вченістю, наскільки це було властиво людській природі». Попри свою вченість він шукав божественної мудрості. Він був учнем єгипетських, сирійських та палестинських пустинножителів і заснував в Кесарії, в пустинному місці, монастир. Він же написав устави для монашого життя, за якими живуть певні монастирі і до сьогоднішнього дня.

370 році Василій Великий стає єпископом, але він і надалі залишався великим духовним подвижником: боровся проти єресей, проповідував, турбувався про вбогих, опікувався монастирями.

Апостол Павло в посланні до Колосян написав такі слова: «У Ньому [тобто у Христі] ви були обрізані, обрізанням нерукотворним, коли ви з себе скинули це смертне тіло, – обрізанням Христовим» (Кол. 2:11). За словами апостола Павла істинне обрізання – це те, що відбувається з людиною, коли вона приймає Хрещення.

 Це означає, що це обрізання Христове основується на тому, щоби ми змогли відсікти від себе, від свого серця всі пристрасті, – гнів, заздрість, гордість, користолюбство, тобто все те, що заважає нашому серцю бути вмістилищем Святого Духа.

Ми спасаємося не ділами Закону, але благодаттю. Благодать – це не щось таке, що належить нам, це Божий дар, в якому людина повинна зростати.   Людське життя – це тяжкий та болючий шлях, який зумовлює відрікатися від себе, відкидати все те, що нам перешкоджає на шляху до Бога.

Кожна людина повинна старатися відкидати свої гріховні помисли, бажання та наміри, весь час стежити за собою, не давати волі ані очам, ані вухам, ані язикові. Відкидати від себе будь-який гріх та нести з вдячність свій хрест. Не переставити Господа просити, щоби Він допоміг нам жити по-християнськи, померти по-християнськи та наслідувати Царство Небесне. Амінь.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *