Проповідь в неділю по Богоявленні
Хоча по наших Церквах красуються різдвяні ялинки, колядки ще лунатиму до самого Стрітення, проте саме сьогоднішнім днем завершуються різдвяні свята. Різдву передує піст, який кожен із нас, в міру своїх можливостей, дотримувався чи не дотримувався. В різдвяні свята кожен із нас відчував радість. Проте іноді ця радість від Різдва ставала надто світською, ми забували про суть самого свята. І ось сьогодні Святе Євангеліє звучить зовсім несвятково, і ставить несвяткові виклики перед нами. Воно заставляє кожного із нас задуматися над своїм хресним життям.
Євангельське читання сьогоднішньої неділі розповідає нам про Ісуса Христа, Котрий почув про смерть Івана Предтечі. Христос відходить до Капернауму. Також це читання пригадує нам пророцтво пророка Ісаї, що із землі Завулона, там, де знаходиться Капернаум, засяє світло, котре засяє всім тим, хто перебуває у темряві.
І, справді, смерть Івана Предтечі означає те, що відходить в минуле пророче служіння, що відходить в минуле старозавітна Церква, а у світ приходить Спаситель. Христос розпочинає Своє служіння тими ж словами, котрі ще зовсім недавно промовляв Іван Хреститель: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Боже». І ці слова пригадують нам, що ми належимо не тільки до цього царства земного, до певного суспільства, але також, що всі ми покликані до Царства Небесного.
Ісус розпочинає Свою проповідь, Йому будуть зустрічатися різні люди, як праведні, так і грішні. Його будуть оточувати натовпи людей: одні в Нього повірять, інші, навпаки, будуть осуджувати. Ми також, закінчуючи різдвяні свята, відчуваючи наближення Великого посту, повинні задуматися над тими словами, котрі вперше промовив Іван Хреститель та із котрий Ісус розпочав Свою проповідь: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Боже». Наблизився Він, Христос, Він ще ніким невпізнаний та невизнаний, окрім Івана Хрестителя та Пресвятої Богородиці. Але ми, християни, знаємо, що Царство Боже увійшло у цей світ. Ми знаємо, що Христос присутній у Церкві та, що покаяння є невід’ємною частиною нашого життя. ми звершуємо своє покаяння в міру своєї чесності, в міру своєї щирості, в міру своєї мужності, бо так легко говорити про гріхи когось іншого, а як буває тяжко говорити про гріхи свої. Напевно, що найбільшим нашим гріхом є те, що ми не хочемо іти слід за Христом. І, як правило, ми цей гріх не помічаємо та про нього не говоримо. Нам хотілося б бути християнами, але нам так не хочеться боротися із своїми немощами, нам так не хочеться позбуватися тих поганих звичок, про які ми звикли говорити як про наші радощі, вона такі для нас дорогі.
Іван Хреститель показує нам із вами, що за Христом потрібно йти, відрікшись від усього, що нас обтяжує, залишаючи все те, що у нас є, що видається нам таким необхідним. Не від кожного із нас вимагається таке самовідречення та й не кожен із нас здатний на це. І саме тому ми стаємо близькими до Івана Хрестителя. Пам’ятаймо про ту близькість Івана Хрестителя до Христа, про ту радість, котру Він відчував від цієї близькості і котра допомогла йому мужньо пройти крізь усі переслідування та жахливу смерть.
Святий Іван Предтеча помирав за Христа, але до Христового воскресіння. Ми ж з вами покликані до того, щоб не тільки помирати, але і жити в ім’я Христа.
