Сперечайся зі своєю гордістю

«…серце людське повне злоби, і безумство у їхньому серці, доки віку їхнього» (Проп. 9:3). Якщо ми розпочнемо сумніватися у правдивості цього висловлювання, то маємо усвідомити, що все ж таки один гріх полонить наше серце. Цей гріх такий поширений і, водночас, непомітний. Він таїться в глибині нашої душі і переконує про своє не існування. Це – гордість.

Ми, кожен із нас, був створений із земного пороху. І все ж ми знаходимо спосіб, явно чи приховано, прогулюватися вулицями землі, ніби наша сила не є немічною та крихкою, наші знання не є обмеженими, приписуючи собі досягнення та здобутки.

Звичайно, кожен християнин отримав нове серце – чисте, а не зле та горде. Гордість, хоча і розтоптана, переможена, все ще мандрує за нами. Ми прокидаємося, працюємо, розмовляємо, граємо та спимо із гордістю в нашому тілі.

Апостол Павло дає пораду сперечатися із нашою гордістю. Він нагадує нам про її безумство: «…щоб ви не неслись гордо один над одного проти іншого…» (І Кор. 4-6).

Не забуваймо, що гордість людини вбила Сина Божого.

«Ми говоримо про мудрість Божу в тайні, закриту, що її Бог призначив перед віками нам на славу; її ніхто з князів цього віку не спізнав, бо коли б спізнали, то не розп’яли б Господа Слави» (І Кор. 2:7-8).

Апостол Павло прагне нагадати нам, що людська гордість розіп’яла на хресті Божого Сина. «Правителі цього світу», включаючи в себе не тільки Ірода та Пилата, але і всіх тих, кого Павло називає «мудрецями», «ученими», «мислителями світу цього», тобто всі горді люди. Коли такі люди зустрічають Спасителя та Євангеліє вони тягнуться до хреста та цвяхів.

Якщо ми зрозуміємо, що у нашому серці притаїлася гордість, то повинні згадати про її чисельні жертви. Пригадаймо історію з Каїном, з танцівницею Версавією, Ірода Великого.

Витоки гордості виглядають доволі невинними: позування для фото в соціальній мережі, прихована жадоба до схвалення, зарозумілі та зневажливі думки по відношенні до інших. Тут апостол Павло показує нам звіра, котрий уже достатньо виріс, котрий нездатний пізнавати Господа, хоча Він і стоїть перед ним.

Пам’ятаймо, що гордість не може пережити хрест.

«Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрості шукають, – ми проповідуємо Христа розп’ятого» (І Кор. 1:22-23).

Горді люди хоча і вбили Христа, проте вони «зробити те, що твоя всемогутність і мудрість уже наперед були постановили, щоб сталося» (Діян. 4:28). В Божій мудрості гордість розіп’яла Христа, відповідно, розп’яття Христа знищило всю гордість.

Впродовж перших чотирьох глав Першого Послання до Коринтян апостол Павло підводить нас до хреста, даючи відчути всю ту важкість хреста та міцність цвяхів. «Я вирішив не знати нічого іншого між вами, як тільки Ісуса Христа і то розп’ятого» (І Кор. 2:2). Апостол знає, що гордість панує тільки там, де люди забули про хрест. Гордість не може дихати повітрям Голгофи.

Як тоді хрест знищив гордість? По-перше, всі наші гріхи були прибиті до хресного дерева. «Христос умер за наші гріхи…» (І Кор. 15:3) – наші отруйні уста, наші приховані пристрасті, наші горді плечі, наші лукаві очі. По-друге, хрест знищив гордість, вкладаючи в наші уста найкращу похвалу. Розп’ятий Христо не забороняє нам хвалитися, тільки перенаправляє нас до Нього: «Хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться» (І Кор. 1:31). Хвалімося прощенням гріхів, тим, що диявол переможений, смерть знищена, злість зломлена, нам дарована праведність, нам відкрилися небеса.

Христос був розіп’ятий за нас, тому ми не можемо хвалитися собою. Христос був розіп’ятий за нас, тому ми маємо всі підстави хвалитися тільки Ним.

Пам’ятаймо, що ми стали християнами тільки через заслуги Ісуса.

«Тож через нього ви у Христі Ісусі, який став нам мудрістю від Бога і оправданням, і освяченням, і відкупленням» (І Кор. 1:30).

Ісус для кожного із нас може бути тільки одним із імен в історії, Його Євангеліє – просто згадкою з почутого в Церкві, а спасіння – ще однією із релігійних ідей. До тих пір, поки ми не станемо християнами. І тільки після цього ім’я Ісуса стане для нас найсолодшим звуком, Його Євангеліє – найкращою новиною, а спасіння – даром, коштовнішим за всі скарби світу.

Апостол Павло розкриває нам, що початок та кінець християнського життя повинно основуватися на Христі. Ми саджаємо та поливаємо, але тільки «Бог зрощує» (І Кор. 3:7). Ми працюємо заради святості, але кожен наш рух походить від «благодаті Божої, котра зо мною» (І Кор. 15:10). Ми віримо, тому що Бог дає нам нове народження, ми простує до досконалості, бо Бог опікується нами, ми досягає кінця в Бозі, бо Він охороняє нас.

Коли наша гордість закликає нас вважати, що ми самі здобули певних досягнень у християнських чеснота, то тільки одне запитання повинно повертати нас до реальності: «Що маєш, чого б ти не одержав? Коли ж одержав, то чому вихваляєшся, неначе б не одержав?» (І Кор. 4:7). Коли ми усвідомимо, що не можемо самостійно нічого здобути, то почнемо дякувати Богу за все, що маємо.

 Пам’ятаймо, що все уже і так наше.

«Тому нехай ніхто не хвалиться людьми; усе бо ваше: чи то Павло, чи Аполлос, чи Кифа, чи світ, чи життя, чи смерть, чи теперішнє, чи майбутнє – усе ваше, ви ж Христові, а Христос – Божий» (І Кор. 3:21-23).

Ми знаходимо гордість привабливою, бо вона дає нам те, за що ми чіпляємося: захоплення ровесників, сміх натовпу, задоволення бути у групі. Гордість пропонує нам щось взамін на все і тільки на короткий термін. Бог пропонує зробити все для нашого блага і дати нам у посідання всю землю. «Сам цей Дух свідчить разом із нашим духом, що ми – діти Божі; а коли діти, то й спадкоємці ж Божі – співспадкоємці Христа, якщо ми страждаємо разом із ним, щоб разом з ним і прославитися» (Рим. 8:16-17).

Фото ілюстративне:Background photo created by kjpargeter – www.freepik.com

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *