Проповідь на 21 Неділю по Зісланні Святого Духа.

Дорогі брати і сестри во Христі, в сьогоднішньому євангельському читанні ми чули притчу, котру Господь Ісус Христос розказав нам, пояснюючи суть того, як ми з вами відносимося, як ми з вами чуємо, як ми з вами відповідаємо на Слово Боже, звернене до нас. Господь прийшов у світ для того, щоби кожного із нас спасти від влади гріха, бо зло та гріх приводять людину до духовної смерті.

Ісус Христос пояснює нам, що ми маємо робити, щоби у своєму житті бути щасливими та впевненими., що нам потрібно робити для того, щоби наша душа не померла, але жила. І життя наше – правдиве, повне, щасливе буде тільки тоді, коли наші душі будуть нерозривно пов’язані із Богом.

Коли ми у своїх серцях маємо віру – це велике наше щастя. Звідки ж береться вона? Хто засіває в наші душі зерна віри? Сам Бог в душу кожної людини засіває зерна віри. Про це ми сьогодні чули із притчі про сіяча. Тут, під виглядом турботливого сіяча виступає Сам Господь, а всі ті зерна, котрі цей сіяч розкидає – це Боже Слово, звернена до нас.

Як бачимо, до всіх людей Господь звертає Своє Слово. Заради всіх людей Він прийшов у цей світ. І дальше із цієї притчі ми бачимо, яким буває наше відношення до Його науки, Його божественного Слова.

Відношення одних людей Ісус Христос порівнює з тими зернами, котрі впали біля дороги, і налетіли птахи та поклювали їх, і ці зерна не принесли жодного плоду. Далі Ісус пояснює цю притчу, порівнюючи цю ситуацію з тим, що, як зазвичай буває, людина чує Слово Боже, але приходить диявол та краде його із людського серця. Що ж сьогодні ми бачимо навколо нас? Чи знайдемо ми справжній, правдивий інтерес до Христової віри? Саме про це і говорить Христос, згадуючи про зерна, котрі були кинуті біля дороги – диявол краде із людського серця Боже Слово.

Що ж тоді повинні робити ми, щоби відігнати від своїх сердець ворога людського роду? Ми повинні плекати паростки віри, ми повинні приймати Тайни Христової Церкви, ми повинні молитися. Звичайно, своєї сили у нас не вистачить, але ми маємо силу нашого Спасителя, ми маємо силу молитов Христової Церкви. І, якщо ми бажаємо спастися, то маємо робити все, щоби паростки віри, котрі в нас жевріють, дали глибокі та міцні корені в нашому житті.

Христос дальше продовжує свою притчу й говорить про те, що деякі люди приймають віру, і навіть з радістю ідуть спочатку за Спасителем, але згодом, зіштовхуючись із випробуваннями та терпіннями, байдужіють. І порівнює Господь цих людей із зерном, котре, хоча і падає на кам’яну землю, не дає глибоких коренів, і коли сходить сонце, ці рослини засихають.

Це дуже схоже на стан наших душ. Нам буває тяжко долати труднощі та життєві випробовування. Ми починаємо звинувачувати всіх і не забуваємо і про Бога. як часто ми казали: «Де ж Бог? Чи Він не бачить, яка несправедливість панує у світі? Чому Він не відповідає на молитви? Чому не змінює наше життя?». Всі ми потрапляли у відчай, тому що не маємо глибоких коренів, а серце наше перетворилося на кам’янистий грунт. Наше серце кам’яне через гріхи та пристрасті. Як ми можемо позбутися їх? Тільки щирим покаянням перед Господом. Покаяння знищує гріх, воно очищує нашу душу, допомагає зростати у вірі.

І дальше Господь знову порівнює стан нашої душі з тим, коли зростають добрі паростки, а з ними і проростають бур’яни. Вони заглушують добрі паростки, не даючи їм дозріти та принести добрий плід. Що ж нам робити із тими бур’янами? Їх потрібно виполювати. Великі гріхи, немов ті великі каменюки, ми можемо з легкістю побачити і відкинути, а повсякденні – малі гріхи, вони виростають, як бур’ян, тому їх так легко не помітити. Ми не помічаємо, що твориться у наших головах, які думки переважають, ми не бачимо, що у нас на язику, які слова ми промовляємо, ми наскільки з цим зрослися, що не поміщаємо їх. І тоді бур’ян проростає і захоплює все, заглушуючи віру в нашому житті. Що ж робити? Старанно молитися, щоденно каятися у своїх гріхах, щоби викидати весь той бур’ян, котрий заполонив нашу душу.

І дальше Господь продовжує: що на добрій землі проростають добрі зерна, котрі дають рясний плід. Так і ми, працюючи та дбаючи про свою душу, будемо приносити Богу добрий плід нашої віри. Нам потрібно виконувати добрі діла, творити милостиню, прощати та любити. Земля нашої душі, на жаль, кам’яна, заросла бур’янами, і весь час ворог людського роду краще щось добре. Ми ж не повинні зупинятися, а ще палкіше працювати над очищенням своєї душі, щоби принести гідні та добрі плоди.

Фото, ілюстративне:Free-Photos із сайтуPixabay

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *