Проповідь на Неділю Сиропусну

Дорогі у Христі брати та сестри, швидкоплинна ріка нашого життя бурхливим потоком мчить у вічність. І тільки Свята Церква на якусь мить зупиняє цей рух, закликаючи нас: «Пізнай себе, вдивляйся в себе, людино. Хто ти, як живеш і що тебе чекає попереду? Адже і ти з цим потоком часу несешся до вічності». І так кожен день, кожен рік.

І роздається в Церкві крик змученого від гріхів людського серця: «Покаяння відкрий мені двері, Життєдавче!». І стрепенулися від цих слів серця наші, бо попереду Великий піст. Так швидко проминули підготовчі неділі, коли фарисей та митар були дзеркалом для наших душ; голосом блудного сина ми кликали до Небесного Отця: «Отче, согрішив я проти неба і перед Тобою»; нагадування про Страшний Суд, коли все таємне й приховане стане явним, нас закликало до пізнання себе, до покаяння.

Сьогодні останній день перед початком Великого Посту. В цей день Церква пригадує нам страшну трагедію, котра спіткала людство на самому початку його історії – вигнання його в особі нашого праотця Адама, вигнання із раю.

Плакав Адам після свого вигнання, плакав перед закритими дверима раю, плакав, згадуючи, ким він був і що мав, і Кого лишився. І після Адама все людство продовжує плакати та сумувати за втраченим щастям, за Богом. Бо всі ми – вигнанці. Рай далеко. І чим дальше живе людство від часу падіння, тим туманніше виглядає прекрасний образ Раю, тим глибший біль та страждання людини і тим більше стирається образ та подоба Божа в душі людини.

Дорогі у Христі брати та сестри, кожен із нас переживає це життя вигнанців. Кожен із нас плаче та сумує за втраченим Раєм. Кожен із нас має слухати голосу Церкви, котра, як та добра мати, піклується про своїх дітей, ведучи дорогою правди, життя та спасіння. І сьогодні наша Церква закликає нас розпочати сорокаденний Великий Піст, розпочати із прощення та примирення, із любові один до одного та милосердя. Вона постійно стоїть на сторожі наших душ, навчаючи, що все те, що ми втратили через гріх, ми можемо віднайти й повернути собі тільки через покаяння.

Мине кілька годин, і всі ми помітимо, що навколо нас і в самих нас щось перемінилося; відбудеться щось, що покладе на все свою печаль. Це настає Великий Піст. І ми разом із Церквою від заклику до покаяння маємо перейти до самих покаяльних трудах, до самого діла покаяння, до діла любов, всепрощення та примирення.

Наше серце й душа повинні одночасно горіти любов’ю до Бога й до свого ближнього. Якщо ж воно кам’яне та жорстоке щодо інших, якщо воно наповнене неприязню, черствістю, байдужістю, то воно стає  лицемірним по відношенні і до Бога. І рай, котрий міг би бути таким близьким до нас, відходить, блякне, бо гріх нелюбові продовжує пускати своє коріння, зароджуючи нові паростки гордості, самолюбства, непослуху.

І ми можемо тільки запитувати: Господи, а, як можна навчитися любити свого ближнього, як можна полюбити свого ворога так, як Тебе? І Господь приходить на допомогу. Він дає нас Свою молитву, і ми кожен день промовляємо «…і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим…». Цією молитвою Господь говорить до кожного із нас: подивися на себе, адже ти є тим самим винуватцем, котрому потрібно пробачити борг; ти є тим самим грішником; ти є тим фарисеєм, бо вчишся любити тільки тих, кого можеш використати; ти є тим ворогом, бо постійно намагаєшся когось скривдити, принизити, осміяти; ти є тим, хто постійно потребує прощення та любові.

І звучать сьогодні слова із Євангелія: «Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам.  А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших» (Мт. 6:14-15). Простімо всім і все, і отримаємо взамін прощення Господа. Простімо, і будемо врятовані від вічної погибелі, і отримаємо Рай.

І відразу за цими словами Господа ми чуємо інші: «Не судіте, щоб вас не судили» (Мт. 7:1). І в цих словах Господь подає нам короткий та правильний  шлях до спасіння, котрий відкриває перед нами двері Царства Небесного. Господь вказує нам на те, без чого всі наші подвиги, всі наші молитви, всі наші зусилля будуть марними. І це є любов до кожної людини, котра розпочинається з неосудження та прощення.

Господь у своєму першому приході на нашу землю, у своєму народженні, приходить, щоби не судити світ, а спасти. Він прийшов і відкрив світу двері Раю. І ми маємо ще час милосердя Божого. бог нас ще милує, а ми судимо, а ми керуємо. Ми осуджуємо свого ближнього, ми судимо, коли знаємо багато й судимо, коли знаємо мало. Ми навіть судимо тоді, коли нічого не знаємо, покладаючись на слова інших людей.

Згрішив наш ближній перед Богом і ми дуже швидко стаємо його суддями. Проте ми ніколи не зможемо побачити, як він кається, і ми ніколи не зможемо почути слова, котрі промовляє священик біля його голови: «…владою мені даною, прощаю і розрішаю всі твої гріхи, в ім’я Отця, і Сина, і Cвятого Духа». Милосердя й любов Божа уже стерла список його гріхів, а ми й надалі продовжуємо пам’ятати та осуджувати. І тоді наш суд відбувається вже не над нашим ближнім, а над Самим Богом, Котрий простив та помилував. І втрачений Рай все далі й далі віддаляється від нас, бо в нас немає любові. а там, де немає любові – там немає спасіння.

Розпочинаючи мандрівку Великим Постом, дорогі у Христі, хай наш розум позбудеться різних злих помислів; хай наша воля очиститься від різних звичок та бажань; хай наші очі остерігаються осуджень та осквернень; хай наші вуха не чують лихих слів; хай наш язик позбавиться осудження, наклепів, брехні, похвали, егоїзму; хай наші руки стережуться від крадіжок та привласнень чужого майна; хай наші ноги хороняться від ходження на злі діла. Хай допомагає кожному із нас Господь вступити на поприще Великого Посту й розпочати його в покаянні, смиренні, витривалості й любові, щоби гідно зустріти Христове Воскресіння.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *