Проповідь на неділю по Богоявленні.

Чи не боліло Христа те, що Івана було видано й страчено? Мабуть, це зайве запитання, бо ми знаємо, що – так. І ми бачимо, що якими б важкими не були обставини, Христос продовжує проповідувати. Ісус іде й несе Євангеліє.

Поміж нами є різний біль та різні страждання. Є біль та страждання, котрі замикають та закривають людину у собі. І тоді вона на все життя залишається у темряві, починає нарікати на своє життя та всіх навколо неї. Є біль та страждання, котрі дуже болять та ранять, які кровоточать, але не перестають волати про допомогу, тримаючись за життя.

Христос показує, що ми, незважаючи ні на що, не повинні зупинятися, не повинні стояти на місці, але рухатися, нести у світ проповідь Євангелія, розказувати усім про Боже Царство, Його любов та милосердя.

Ісус вибирає Галилею, щоби шукати там заблуканих овець. Господь шукає кожного із нас так, як шукав Своїх розпорошених учнів. Одночасно Він віддаляється від небезпеки, бо ще не прийшла Його година. Ще не наблизилася та хвилина, коли Він має віддати Своє життя за кожного із нас. Спочатку має бути проголошена Добра Новина, має бути відкрите людям Євангеліє. І Христос йде та проповідує.

Найперше Христос проповідує це Євангеліє Своїм пришестям, бо там, де перебуває Христос, там вже є Боже Царство. Ми так часто просимо про Боже Царство, ми молимося про Його прихід. Але, як часто, ми впадаємо у зневіру. Ми просто не віримо в це. І це добре видно із того що ми вибираємо щодень. А в нашому житті переважають думки не про Бога, а про різноманітні клопоти. Ми часто думаємо про багатство, про матеріальні розкоші. І буває так, що у нас не залишається вільної хвилинки, щоби подумати про Бога, подякувати Йому за все. Ми переживаємо й бачимо перед собою тільки сьогодення, тільки теперішнє. А Господь не перестає стукати й говорити, що нам потрібно тільки шукати це Боже Царство. Бо воно – це щось набагато більше.

Чого ж прагнемо ми, чого прагне кожен із нас? Ми шукаємо, перш за все того, що додає комфорту до нашого життя. І це не є щось погане, бо усі ми хочемо бути щасливими, здоровими, забезпеченими. Проте наш комфорт перетворюється на зло тоді, коли ми забуваємо про Бога, коли викидаємо Його зі свого життя.

Господь говорить про Боже Царство, яке знаходиться біля нас, дуже близько. Проте для багатьох людей воно таке далеке, загадкове й недосяжне. Господь завжди провадить людину, вказує їй шлях, допомагає і підтримує. А людина у свою чергу тільки те й робить, що відмовляється. Коли Господь прагне допомогти, людина відкидає Його допомогу й робить усе, щоби Його не бачити. Господь приходить у наше життя, а ми не перестаємо кричати: «Геть! Розіпни! Він мені не подобається! Його заповіді мені не підходять». Христос завжди знаходиться біля нас. Проте Він може бути й далеко від нас. Так само і Боже Царство. Воно може бути біля нас, зовсім поруч, а може бути досить далеко від нас. Це залежить тільки від вибору кожного із нас.

Ісус залишає Назарет та йде до Капернауму. Це місце є досить важливим, бо в ньому збиралися каравани з усіх країв.  Христос вибирає його і йде в епіцентр тодішнього світу, щоби проповідувати Боже Царство, щоби відкрити усім людям Боже Слово. Пророк Ісая говорить такі слова: «О земле Завулона та земле, Нафталі, приморський шляху, країно за Йорданом, поганська Галилеє! Народ, який сидів у темноті, побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерті, зійшло світло» (Мт. 4:15-16).

Як страшно перебувати у темряві, але ще страшніше жити у фальшивому світі. Ми живемо у світі, котрий пропонує нам досить багато замінників. І нам може видаватися, що ми живемо у Божому Царстві, живу у Божому світлі. Проте це  зовсім не так. Нам потрібно відкидати усі ці замінники, а шукати конкретної особистої зустрічі із Богом. З Богом, Котрий приходить, щоби перемінити наше життя. Ми маємо відкритися для Його діяння у нашому житті. І не переставати волати: «Ісусе, Сину Божий, помилуй нас, грішних!». І простягати до Нього свої руки, прохаючи про допомогу. Як часто ми тонемо, тонемо у безглузді наших виборів, тонемо, бо вибираємо постійно усе те, що є далеке від Христа. Світло прийшло у світ, але чи ми прагнемо прийняти його і нести далі.

Ісус почав проповідувати: «Покайтесь, бо царство небесне близько» (Мт. 4:17). Ми переживаємо ще різдвяний час, радіємо, колядуємо, прославляємо народження Божого Сина. І серед цих прослав ми вже чуємо слова: «Покайтесь, бо царство небесне близько». Христос дарує нам і дарує постійно цей час покаяння. Допоки ми живемо, ми маємо цей час для покаяння, для переміни життя. Христос прагне, щоби кожен із нас змінився, змінив своє життя, мислення, бажання та звички.

Царство Боже є близько, але ми маємо покаятися, щоби його побачити. А, як часто ми відкладаємо своє покаяння на потім, на завтра, на післязавтра. Але чи можемо ми бути впевненими, що це завтра наступить для нас і вже тоді ми точно покаємося? Навіщо витрачати свій дорогоцінний час, коли Господь поруч стоїть і чекає. Він тут, біля кожного із нас. Нам не потрібно відправлятися у далеку мандрівку, покидати рідних та близьких, щоби шукати Бога. Він завжди біля нас. І Він звертається до кожного із нас і каже тільки одне слово: «Покайтеся. Покайтеся, щоби зустрітися зі Мною».

Сьогоднішнє Євангеліє говорить, що кожен із нас покликаний звіщати Христа, відкривати Його іншим. Але ми зможемо це зробити тільки у тому випадку, коли покаємося, зустрінемо і повіримо у Боже Царство. До Господа завжди приносили хворих, біснуватих, усіх нас. Бо усі ми є хворими. Хтось із нас бачить і знає свої хвороби й гріхи, а хтось – ні. Хтось із нас бачить свій егоїзм, свою гординю, ненависть, захланність, а хтось – ні. І тут важливо прийти до Христа й усе це принести Йому. І сказати: «Господи, я втомився із цим жити. Допоможи звільнитися від цього ярма». І Христос змінить нас, очистить нашу душу, відкриє наше серце для любові, добра й справедливості. Нам потрібно тільки з Ним зустрітися.

Зображення ілюстративне – Pixabay

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.