Проповідь на неділю про розслабленого

В п’ятому розділі Євангелії від Івана ми зустрічаємо людину, яка протягом довгого часу залишалася паралізованою. Цей чоловік хворів довгих 38 років, напевно, що з кожним роком хвороби надія на зцілення в нього все зменшувалася та зменшувалася. Він, поруч із іншими хворими, лежав в одному місці, біля купальні Витезда.

Євангелист Іван говорить, що в цьому місці: «Лежала сила недужих, сліпих, кривих, усохлих, які чекали, коли то зрушиться вода» (Ів. 5:3). І ось, повз цих людей проходить Ісус. Він бачить тих хворих, бачить їхні бажання зцілитися. Слід зауважити, що в цій Витезді, час-від-часу відбувалося бурління води та дехто із хворих отримував зцілення. Нам не відомо, чому саме Ісус прийшов до цієї купальні, а ще більш нам незрозуміло, чому Він вибрав цього паралізованого чоловіка. Ісус запитує його: «… Бажаєш одужати!» (Ів. 5:6). Проте цей чоловік не відповідає: «Так, хочу». Він починає скиглити, нарікати на свою долю, що він такий бідний нещасний, одинокий, в нього немає ані друзів, ані близьких. Не має нікого, хто б опустив його у воду, коли вона починає бурлити, поки він доповзе до тієї води, то вже хтось зануриться перед ним.

Цей чоловік не прагне спасіння, але хоче, що його понесли до води. Він плутає мету та засіб до досягнення. Як бачимо, його метою не є зцілення, а боротьба за можливість першим увійти в купальню та одержати ласку зцілення. Він, за своїми проблемами, за своєю бідою та хворою, не бачить зовсім нічого іншого. Він навіть не думає, що можна зцілитися в якийсь інший спосіб, окрім зануритися у води купальні.

Ісус говорить до нього тільки кілька слів: «Устань, візьми ложе твоє та ходи!» (Ів. 5:8). Євангелист Іван підкреслює, що саме на ці слова, раптово, хворий паралітик став здоровим. Євангелист підкреслює миттєвість та повноту чудесного зцілення, так що людина, котра була практично нерухомою кілька десятків років, встала, пішла та змогла нести своє ложе.

А чи не про це говорив пророк Ісая, кажучи такі слова: «Тоді кульгавий, мов олень, підскочить; язик німого піснею озветься, бо в пустині ринуть води і в степу потоки» (Іс. 35:6).

Ісуса в купальні Витезда ми бачимо схожим до Мойсея біля палаючого куща. Він стоїть та питає хворого, чи хоче той бути здоровим. З приходом Ісуса не потрібно ні з ким боротися, не чекати чиєїсь допомогами, не потрібно жити в невизначеності, не потрібно думати про тим, хто може тебе випередити, а тільки довіритися Ісусу. З приходом Ісуса виникає тільки одне питання: «Чи бажаєш ти отримати Його спасіння?». Біля цієї купальні лежало багато хворих. Вони проводили там своє життя в невизначеності біля води, яка час-від-час їх розчаровувала, але в той самий час біля Ним є Сам Божий Син, Котрий може принести зцілення та визволення, що не потребують ані чиєї допомоги.

І тут ми маємо урок для себе. Купальна заповнена хворими людьми, а Ісус проходить повз них непоміченим. Хворі намагаються попасти у води купальні, тоді як Ісусові прийшлося Самому шукати хворого та пропонувати Свою допомогу.

Хворий, одержавши зцілення, відійшов геть від свого Благочинця, він просто зник, навіть не запитавши як Той називається. В нашому світі навколо нас є чимало подібних людей, котрі сидять та з року в рік чекають якихось магічних перемін в їхньому життя. Так вони чекають зцілення свого тіла та душі, вони чекають на мир, прощення, надію, віру. Вони все чекають та чекають, але той Ангел ніяк не появляється і вона не може забурлити.

Писання говорить, що всі ми в певній мірі є розслабленими та безсилими. Ми всі сліпі, мертві, всі ми вороги Бога, до тир пір, поки Господь не увійде те не перемінить наше життя.

Сьогоднішнє Євангеліє нагадує нам про те, що ми маємо могутні засоби для переміни свого життя, для лікування своєї душі – хрест та порожній гріб Ісус. Наш Господь Ісус зцілив цього нещасного хворого паралітика, не дивлячись на те, що він не просив зцілення, що він навіть не знав свого Цілителя. Цей Євангельський уривок, вкотре, показує нам, що ми, люди, замість того, щоби шукати Бога та Його слово, шукаємо виконання своїх забаганок зовсім в інших місцях: шукаємо собі якихось святинь, якихось водів, амулетів, оберегів, червони ниток, які можуть нас зцілити, але не шукаємо Бога.

Ми бачимо, що Ісус знову робить перший крок назустріч людині. Він підходить до хворого паралітика та запитує: «Бажаєш одужати?». Це ж питання сьогодні стосується кожного із нас: «Бажаєш одужати? Чи ви хочете бути здоровими». Або іншими словами: «Чи хочете ви, щоби Господь простив вам ваші гріхи? Чи ви хочете відновити свій зв’язок із Богом?». Життя цього нещасного паралітика було змінено в досить різкий та несподіваний для нього спосіб. Він всі свої надії та сподівання покладав на воду купальні, натомість Ісус перемінив його життя, зціливши його в зовсім інший спосіб.

Ми із вами маємо іншу купіль – Слово Боже, святе Письмо, яке є невичерпним джерелом життя. Воно здатне оживити нас не раз у рік, але завжди. Нерідко наші проблеми, труднощі, терпіння, розчарування, кривди нас наскільки прибивають до землі, що ми не бачимо нічого, отоді ми дійсно схожі на того паралітика. Біля нас завжди стоїть Христос, який здатний нас підняти, зцілити та оживити. Він стоїть та запитує: «бажаєш одужати?».

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *