Проповідь на неділю перед Богоявленням
Ми продовжуємо духовно крокувати різдвяним часом разом з Ісусом Христом. Ця подорож нагадує сходження на гору. Недавно ми зустрічали Ісуса, який народився в убогій вифлеємській стаєнці. Сьогодні ми зустрічаємо Ісуса Христа вже у дорослому віці, який готується до своєї місійної діяльності.
Сьогодні Церква перед нами ставить прекрасну особистість – постать Івана Хрестителя. Іван, котрий символізує надію про те, що сам проповідує. Надію, що має прийти Месія, що має прийти Той, Хто має визволити весь ізраїльський народ. Іван Хреститель приготовляв людей до зустрічі з Христом – Месією словами: «Слідом за мною йде сильніший від мене, якому я недостойний, нахилившись, розв’язати ремінця його сандалів» (Мк. 1:7). Ці слова є виявом його віри у Божество і всемогутність Ісуса Христа. Називаючи Христа сильнішим від себе, Іван одночасно визнає Його своїм Спасителем, опорою і захистом у житті, джерелом свого щастя. Ми знаємо, що життя Івана Хрестителя було дуже важким, смерть його батьків, перебування у пустині, де він харчувався сараною та медом. Саме тут, у пустині, він зустрічається із Богом, відповідає на Його покликання, йде і проповідує Царство Небесне. Саме тут, у пустині, людина позбавляється будь-якого комфорту, відкидає колишній спосіб життя і проживає у спілкуванні із Богом.
Ісус Христос говорить про Івана Хрестителя такі слова: «На що ви вийшли подивитися у пустелі? Що ви шукаєте? Що хочете там побачити?. Дивлячись на постать Івана Хрестителя, кого ми можемо у ньому побачити? Велетня духа, чоловіка, який відгукнувся на Божий поклик і цілковито присвятив проповіді Царства Небесного усе своє життя.
Іван Хреститель закликає до навернення, до виправлення свого життя. Бо без навернення жодна людина не зможе наблизитися до Господа Бога. Тому не дивно, що саме у період різдвяних свят наша Церква згадує Івана Хрестителя. Згадує його, щоби відкрити нам істину, що без навернення нашого життя ми не зможемо наблизитися до Бога. Господь посилає до нас не тільки одного Івана Хрестителя. Він посилає до нас і людей, котрі здатні виправити та допомогти нам.
Дуже часто ми бачимо проблеми в інших, забуваючи заглянути всередину себе, а, можливо, проблема тільки у мені самому. Можливо, тільки я сам не бажаю направитися і навернутися. Можливо, я не прагну відкрити своє серце для зустрічі із Богом. Можливо, я не бажаю простити і забути образи, постійно звинувачуючи інших у всіх своїх бідах та негараздах.
Папа римський Бенедикт XVI каже такі слова: «Господи, Твоя Церква часто схожа на човен, що потопає; човен, що з кожного боку набирає воду. На Твоєму полі ми бачимо більше бур’янів, аніж пшениці; забруднений одяг і обличчя Твоєї Церкви бентежать нас. Але ж це ми самі їх забруднили! Це ми зраджуємо Тебе знову і знову після всіх наших високих слів і широких жестів. Помилуй Свою Церкву!».
Які правдиві ці слова! Правдиві, бо відносяться до усіх нас. Ми заблукали у пустині свого життя, ми втратили віру, надію і зовсім не бачимо любові. Ми бажаємо здобути собі маєтки, забуваючи про совість та людей, котрі оточуються нас.
Натомість ми бачимо зовсім іншу особу – постать Івана Хрестителя. Ми бачимо у що одягався цей великий пророк, чим харчувався, якою великою була його вірність Богові. «Іван був одягнений в одежу з верблюжого волосу, носив ремінний пояс на бедрах і їв сарану й дикий мед» (Мк. 1:6) Якщо ж сьогодні Господь забажає покликати нас, то чи відгукнемося ми на Його поклик? Чи зможемо стати Його вірними друзями, покинути усе й піти за Ним?
Тільки тоді, коли ми почнемо жити для Бога, любити свого ближнього, тоді життя набере іншого значення. В ньому запанує надія, віра та любов. Тому Господь сьогодні говорить: «Наверніться, наверніться. Змініть свій орієнтир». Орієнтиром нашого життя має бути Бог і ближній, не щось далеке й примарне. Ми вже сьогодні маємо відкрити своє життя для духовного і викорінювати з нього матеріальне. І закликати: «Господи, зміни моє серце, тоді зміниться ціле моє життя».
