Проповідь на неділю після Воздвиження

Неділя, після Воздвиження, продовжує нам розкривати тему хреста, кажучи: «Коли хтось хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за Мною» (Мр. 8:34).

Взяти свій хрест, відкинути себе, грішного та лукавого, і тихо та смиренно йти за Господом – ось найосновніші основи християнського подвигу, подвигу, до якого закликає кожного із нас наша свята Церква. У цій знаменитій цитаті Ісус не говорить, що ми обов’язково маємо іти за Ним. Він тільки звертається до нас, з любов’ю та благословенням, кажучи: «коли хтось хоче йти за Мною». Та чи хочемо ми цього? Можливо, це питання потрібно поставити по-іншому: чи любимо ми Ісуса? І що означає хотіти чи бажати? Якщо глянути в словник, то ми побачимо, що слово «бажати» означає «мати внутрішнє прагнення до чогось». Саме таке внутрішнє прагнення виникає в нас тоді, коли ми усвідомлюємо, що мета та цінність нашого життя полягає тільки у єдності із Богом. Усвідомивши це, ми починаємо поєднувати те, що неможливо поєднати: нашу працю, наші розваги, наші звички, наші пристрасті, наші захоплення – тобто все те, чим наповнене наше життя без Бога, життя, яке не можливо назвати як християнське.

І навіть тоді, коли ми розуміємо, що неможливо поєднати те, що не відноситься до християнського життя, коли нам здається, що зробити вже нічого не можливо. Христос і тут не залишає нас, а звертається такими словами: «зречіться самих себе». І ці прості слова, слова допомоги та підтримки, розради та виходу із будь-якої важкої ситуації нашого життя, видаються такими страшними, майже каменем спотикання.

Як можна зректися самих себе? Та ми ладні все зробити, все поміняти у своєму житті, навіть самих себе, заради тих, кого любимо. Та ми ладні задля добра дорогих нам людей, іти за ними на край світу. І ми це робимо, ми змінюємося, ми стаємо кращими, ми починаємо любити тих, хто нам не байдужий, ми відрікаємося від себе заради добра тієї людини, котра є для нас дуже дорогою. Якщо ми можемо зректися себе заради іншої людини, то чому ж тоді не можемо зректися себе заради Господа? Адже Він не чекає від нас якогось надзвичайного вчинку: «не жертви хочу, але милості» (Ос. 6:6). Він тільки хоче, щоби ми присвятили Йому своє життя.

І дальше, коли ми зріклися самих себе, коли ми готові іти за Христом, відкинувши власне его, власне самолюбство та гординю, Господь говорить: «візьміть на себе хрест свій і йдіть слідом за Мною». І знову ці слова так лякають нас. Як це взяти свій хрест та йти за Ісусом? Невже ми повинні пережити все те, перетерпіти все те, що пережив і Він? Ні, бо це неможливо. У кожного із нас є свій хрест – це всі ті наші хвороби та терпіння, біди та нещастя, скорботи та смутки. Саме їх Господь називає хрестом, бо вони в дуже малесенькому степені прирівнюються до Його хресних страждань.

Христос попереджає нас: «У світі страждатимете. Та бадьоріться! Я бо подолав світ» (Ів. 16:33). Чим саме Спаситель переміг світ? Лагідністю та смиренням, любов’ю та милосердям І тільки з цими християнськими чеснотами носіння нашого хреста буде радістю та спасінням, а ярмо всі тих життєвих випробувань, – буде легким.

Якщо глянути навколо, то ми побачимо як багато людей потребує від нас любові, милосердя, доброго та щирого слова. І побачимо, як багато є різних шляхів, котрими ми можна здійснити цю любов, поширити її. Бо шлях хреста – це шлях любові та відречення.

Навчімося ж, дорогі брати та сестри, цій розп’ятій любові, цій жертвенній любові, котра сильні від смерті, сильніша від аду, сильніша за будь-що, бо це любов розп’ятого за нас Ісуса. І йдімо за Ним, тим єдиним шлях, яким би страшним та важким він не видавався, бо це єдиний шлях, на котрому нас підтримує на направляє Господь. Ідімо за Ним та смиренно й тихо несімо свої хрести, бо єдиний шлях, який відкриває нам вхід у Царство Небесне. Амінь.

Фото ілюстративне: www.freepik.com

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.