Проповідь на 7-му неділю після П’ятдесятниці

Біля Христа завжди перебувало чимало людей. Ходили натовпи, які завжди щось від Нього хотіли. Напевно, цим двом сліпим чоловікам, про яких йде мова в сьогоденному Євангельському читанні було досить важко приступити до Ісус Христа. Їм залишилося тільки одне: голосно волати, щоби привернути до себе Ісусову увагу. І саме через їхню настирливість, через їхній крик, вони отримали те, про що просили.

Коли Біблія говорить про сліпоту, то тут мається на увазі не тільки фізична недуга, коли людина є незрячою, не бачить навколишнього світу та не може дати собі раду. Також, коли Біблія говорить про сліпоту, вона має на увазі також і духовний вимір, коли людина у своєму житті немає відповіді на різні питання. Можемо сказати, що сліпота – це незнання дорогу, котру Бог призначив кожному із нас.

Ці двоє сліпих звертаються до Ісуса зі словами: «Помилуй нас, сину Давидів!» (Мт. 9:27). Як бачимо, вони просять Ісуса про милість. Що ж є милосердя?

Милосердя – це те, що ми отримуємо незаслужено. Якщо, наприклад, ми себе добре поводили, або добре виконали роботу і з а це нас похвалили, то ми отримали цю похвалу заслужено. Ми доклали певних зусиль, щоби її отримати, а те, що нам дається просто так, можливо, навіть незаслужено, те, що дається нам задарма – те і є милосердям, милостинею. І ці сліпі просять Ісуса саме про милосердя, про помилування. Вони розуміють, що Ісус їм нічого не винен, що Він не зобов’язаний їм щось зробити.

Нам також слід, подібно до цих двох сліпих, прийти з довір’ям до Христа, гукаючи: «Помилуй нас, сину Давидів!» (Мт. 9:27). Молитва цих двох сліпців може розгорітися і у кожному із нас, щоби ми могли побачити Ісуса та прийняти Його, як Спасителя, щоби ми, в кінці кінців, могли побачити всі ті чудеса, котрі Ісус робить для нас.

Напевно, якщо б запитати будь-кого із нас: чи ти молишся? Напевно, що не знайдеться такої людини, котра б протягом дня не промовила хоча б одне «Отче наш» чи «Богородице Діво». Проте ці молитви можуть забрати у нас тільки кілька хвилин нашого дня, а потім знову ми занурюємося у буденність нашого життя.

Цей Євангельський уривок вчить нас постійності в молитві. Коли ми маємо якесь прохання, то з ним звертаємося до Бога, молимося. Коли ж ми бачимо, що не одержуємо бажаного, то просто відступаємо. Виходить так, що ми маємо проблему, про неї говоримо Богу, тобто промовили молитву, пішли до Церкви, можливо, навіть купили свічку. І замість того, щоби бути витривалим у цих своїх проханнях, щоби, подібно до цих сліпців, настирливо волати про допомогу, ми зупиняємося.

Саме ці сліпці показують нам, що в своїх молитовних проханнях слід бути настирливим, наполегливим, а навіть і упертим. Дуже часто ми не одержуємо відразу від Бога те, про що просимо. Це стається для того, щоби ми змогли зрозуміти, чи нам дійсно потрібно те, про що ми просимо у Нього, щоби ми перевірили самі себе чи ми є наполегливими у своїх проханнях.

Христос доторкається цих людей і вони одержують зцілення. Христос здатен доторкнутися кожного із нас також. І Він торкається кожного із нас, коли ми беремо участь у Святій Літургії, а особливо тоді, коли ми приймаємо Пресвяту Євхаристію. Христос торкається наших очей, щоби ми могли бачити. Торкається наших вух, щоби ми могли почути тих, хто потребує допомоги. Він торкається нашого серця – і тоді ми починаємо любити, починаємо бути християнами.

Ці євангельські сліпці, про яких ми чули, йшли за Христом, шукали Його, і отримали те, чого шукали і чого прагнули – зцілення. Сьогодні, ми як оці два сліпці, також ідемо за Христом, і молимося: «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй нас». Сьогодні Христос прагне доторкнутися кожного із нас, очистити наші гріхи, розвіяти наші сумніви, зцілити наші немощі, підтримати нас у наших стражданнях. Будьмо наполегливими, як ці Євангельські сліпці. Благаймо Господа про милосердя, про помилування, а Він завжди відповість на наші прохання.

Фото ілюстративне: jcomp – www.freepik.com

“Духовний Дзвін”

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.