Проповідь на неділю перед Воздвиженням

Дорогі у Христі брати та сестри, сьогоднішнє недільне Євангеліє дуже коротеньке, адже містить у собі тільки п’ять стихів. Але скільки у них мудрості, повчань та настанов для усіх нас.

Ісус Христос розкриває мету Свого життя, сенс Свого приходу, хресної смерті та воскресіння: «Бог бо так полюбив світ, що дав Сина свого єдинородного, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, але жив життям вічним. Бо Бог не послав у світ Сина, щоб світ засудити, але щоб ним спасти світ» (Ів. 3:16-17). Усе у нашому світі починається із Божої любові. Саме через любов Бога був створений наш прекрасний світ, де все було добре, гарне й прекрасне, де не було місцю гріху, де панувала любов, краса та гармонія. І так тривало б вічно, якби не гріх наших прародичів, котрий вносить смерть, руйнування, війни, ненависть, непрощення. І все здавалося б утрачене. І немає більше радості та щастя, бо людина відійшла від Бога, бо її гріх зруйнував створену Ним красу, мир та спокій. Проте Господь у цьому жалюгідному стані не покидає нас, не покидає Своїх створінь, а обіцяє Спасителя, Месію, Свого Єдинородного Сина, Котрий «має зійти з неба… І як Мойсей підняв змія в пустині, так Син чоловічий має бути піднесений, щоб кожен, хто вірує у нього жив життям вічним» (Ів. 3:13-15).

Кожному із нас відома старозавітна подія, котра символізувала розп’яття Божого Сина. Ізраїльський народ сорок років блукав пустинею, то нарікав на Бога, то молився та просив Його допомоги. Робив усе те, що й робимо ми зараз: і молимося, і нарікаємо, і дякуємо, і звинувачуємо Бога. Жив життям далеким від Бога. І тут Господь, бачачи черствість Свого вибраного народу, котрий відкидає усі Його щедроти, дари й благословення, вирішує його провчити. Господь посилає отруйних змій, котрі кусають людей. і знову Мойсей просить про милосердя. І знову Господь милосердиться і наказує йому зробити мідяного змія і повісити його на дереві, щоби кожен, хто на нього буде дивитися отримав зцілення. І люди зцілювалися.

Проте для спасіння людського роду було недостатньо старозавітних жертв. Потрібна була жертва, яка б перевищувала усі людські жертви, потрібна була жертва Божого Сина. Ісус Христос бере на Свої святі рамена гріхи цілого людства і несе їх на Голгофу, на хрест. Він прийшов нас не засудити, а спасти, «…щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, але жив життям вічним» (Ів. 3:16).

І Христос Своєї хресною смертю привертає любов Божу до усіх нас. Наш Спаситель, наш Господь – це Бог любов, Котрий завжди шукає людину, шукає нас, заблуканих, зневірених, опущених. Шукає, щоб спасти, а не осудити. Проте ми так боїмося йти за Ним, так боїмося Його дороги. Ми прагнемо оминути свій хрест, Голгофу, терпіння, незручності, забуваючи, що тоді розминемося і з Воскресінням.

Дорогі у Христі брати та сестри, не біймося йти за Христом, бо Він один покинув красу та велич небес і прийшов на наше грішну землю, щоби нас підняти на небеса. Не біймося йти Його дорогою, якою б незручною та важкою вона не була, бо тільки нею ми дійдемо до вічного життя.

І, хоча сьогодні увесь наш український народ, йде непростою смертоносною пустинею війни, яка руйнує, вбиває, несе горе, розруху, сльози та страх. Не нарікаймо на Бога, як ті ізраїльтяни у пустині, котрі покинули єгипетське рабство. А дивімося на Хрест Сина Божого, Який завжди рятує, дарує спасіння, любов та прощення. І не переставаймо вірити у велику силу Розп’ятого, яка подолає усе зло, яке прийшло на нашу землю і зітре його з лиця землі.

Нехай ця велична та дивовижна Божа любов, яка виливається на нас через Хрест Господній, буде нашою силою і нашою перемогою. Буде нашою силою, яка допоможе нам подолати зло, яка допоможе нам перемогти і дальше жити тільки у любові, мирі та взаємодопомозі.

Зображення ілюстративне – Pixabay

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *