Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний…
Притча про милосердного самарянина є найбільш відомим Євангельським уривком. Її найбільше вивчали, аналізували. На основі цього уривку найбільше складено проповідей. Словосполучення «милосердний самарянин» можна почути від людей віруючих і невіруючих. Може здатися, що ця притча переступила межі Церкви, межі Святого Писання. Проте, якщо про неї говорити поза Євангельським контекстом, то втрачається вся глибина та губиться сама суть цієї притчі.
Про що ж говорить нам ця притча? Отже, до Христа приходить якийсь законовчитель із запитанням: «Що робити, щоби вічне Життя осягнути?» (пор. Лк. 10:25). Це запитання законовчителя є підступним, а сам законовчитель не хоче знайти шлях спасіння, але в черговий раз звинуватити Ісуса, тому Господь не дає прямої відповіді на це питання, але запитує законовчителя, що про це говорить Закон. Законовчитель створює своєрідний колаж із двох біблійних текстів: перший – із книги Второзаконня: «Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю» (6:5). Завдання любити повинно погодити із цілого людського буття. Любити потрібно серцем, душею та всіма своїми силами. Другий уривок – це уривок із книги Левіта: «Не будеш ненавидіти брата твого в твоїм серці; докориш щиро ближньому твоєму, щоб не взяти на себе його гріха. Не будеш мститися і не будеш злопам’ятним супроти твоїх земляків. Любитимеш ближнього твого, як самого себе: я – Господь» (Лев. 19:17-18). Так само у цій же книзі Левіта згадується і те, як слід ставитися до чужинців: «Коли якийсь приходень перебуває в вашім краю з вами, не гнобіть його. Приходень, що перебуває між вами, буде для вас як земляк посеред вас; любитимеш його, як себе самого, приходнями бо ви були в землі Єгипетській. Я – Господь, Бог ваш» (Лев. 19:33-34).
На цьому ця розмова законовчителя та Ісуса могла б закінчитися. Проте законовчитель, бажаючи себе оправдати, запитує Господа: хто є мій ближній? Він ніби запитує Господа: кого я маю любити як себе самого? В 36 стишку після розказаної притчі Господь запитує свого опонента, хто з трьох: священик, левіт чи самарянин був ближній тому, хто потрапив розбійникам у руки. Не запитує, хто з трьох любив ближнього, але хто, властиво, став ближнім.
Для нас із вами важливо не так знати хто є моїм ближнім, але запитувати себе: чи я стаю ближнім, наближаючись до іншого. Законовчитель з готовністю відповідає на питання: хто був ближнім. Він говорить: «Той, хто вчинив над ним милосердя» (Лк. 10:37).
Репліка Ісуса: іди та роби так само, зобов’язує його слухачів виконувати те, що вони зрозуміли. Цей вислів Христа нам слід сприймати не просто як запрошення, практикувати закони або певні правила, але слід робити так як вчинив самарянин. Ця притча показує нам із вами до якої міри догодить любов.
Ця притча про милосердного самарянина не говорить нам про певні речі, зокрема, вона не говорить чи потерпілий був євреєм, або чому священик та левіт не допомогли цій людині. Ми можемо припустити, що обидва представники старозавітного духовенства ішли до Храму на службу і тому намагалися уникнути контакту із тілом мертвого або із кров’ю, щоби зберегти свою ритуальну чистоту. Мотиви їхньої поведінки для нас залишаються таємницею. Так само нам не відомі причини милосердя самарянина.
Притча говорить, що усі троє побачили пораненого, але мовчить, про що вони подумали. Що б не відбувалося у душах трьох цих людей, їхня реакція була досить різною. Про священика та левіта сказано: «Побачив він його й, пройшов мимо» (Лк. 10:31). Натомість про самарянина говориться: «Побачив… змилосердився… і потурбувався про нього». Отже, поштовхом до дії стало почуття милосердя.
Цю послідовність: побачив-змилосердився-потурбувався дуже часто ми можемо побачити у Євангелії. Наприклад, коли Христос побачив сумуючу Наїнську вдову, то Він змилосердився та воскресив її сина. Коли отець побачив блудного сина, то він сповнився жалем до нього та побіг йому назустріч. Дуже часто євангелисти Матей та Марко говорять нам, що, коли Христос бачив багато народу, то проявляв милосердя та зцілював хворих.
Практично кожного дня в нашому житті є дуже багато нагод вчинити милосердя, Бог завжди посилає нам такі обставини, щоб ми могли уподібнитися до Нього та вчинити милосердя. Рівно ж, кожен із нас нерідко чекає на Боже милосердя та на милосердя від ближнього. Нехай для кожного із нас девізом у життя стануть слова: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк. 6:36). Бог чекає, що милосердя, яке Він виявляє до нас ми подаруємо нашим ближнім.
