Проповідь на 7 неділю після Зіслання

«Тоді він доторкнувся до їхніх очей, мовивши: «Нехай вам станеться за вашою вірою!». І відкрились їхні очі. Ісус же суворо наказав їм: «Глядіть, щоб ніхто не знав про це» (Мт. 9:29-30).

Дорогі брати та сестри у Христі, в сьогоднішньому євангельському читанні ми чули історію про зцілення Спасителем двох сліпих чоловіків та німого біснуватого, якому біс зв’язав мову.

Ісус перебував в околицях міста Капернауму, де Він воскресив дочку Яїра, начальника юдейської синагоги. Два сліпці йшли за Ісусом та кричали: «Помилуй нас, сину Давидів». «І коли він увійшов до хати, сліпці приступили до нього, а він спитав їх: «Чи віруєте, що я можу це зробити?» – «Так, Господи!» – кажуть йому ті. Тоді він доторкнувся до їхніх очей, мовивши: «Нехай вам станеться за вашою вірою!». І відкрились їхні очі. Ісус же суворо наказав їм: «Глядіть, щоб ніхто не знав про це» (Мт. 9: 27-30).

Сліпці прозріли тільки за одним словом Спасителя; бо віра та любов породжує чудо. Непохитна віра цих сліпців та любов Христа творить чудо: вони прозрівають.

Зцілює Господь і біснуватого через віру людей, котрі привели цього нещасного до Нього. Люди, свідки цих подій, бачать надзвичайні Божі чуда, любов та милосердя. Проте, як вони реагують? Одні говорять, що ніколи ще такого не бачили, що такого ще не було в Ізраїлі, дивуються та радіють побаченому, задумуються на своїм життям. Інші, навпаки, у своїй злобі заздрять всім. Вони такі схожі на фарисеїв, бо також вважають, що Христос зцілює та виганяє бісів силою бісівського князя. Як часто саме ця фарисейська злоба, лють та заздрість вражає наші серця, і ми, побачивши якусь радісну подію у житті нашого ближнього, розпочинаємо заздрити, нервувати, ображатися.

Плакати з тими, кому важко, хто терпить болі та великі страждання, ми ще можемо, ми ще здатні співчувати. А, ось радіти з тими, кому радісно, нам набагато важче, бо саме фарисейська заздрість вбиває в нас любов. І тоді ми стаємо нездатними розділити чиюсь радість.

Апостол Павло говорить до кожного із нас: «Тому приймайте один одного, як і Христос прийняв вас у Божу славу» (Рим. 15:7). Христос Своєю любов’ю обіймає всіх: і сліпих, і біснуватих, і кривих, і хворих; людей всіх національностей, верст, мов. Він усіх приймає – такою великою є Його любов, котра стає джерелом чудесних зцілень та спасіння людини. Якою ж мізерною є наша любов у порівнянні із Христовою?

Нам бракує сил та любові прийняти не те, що якогось незнайомого чоловіка, подорожуючого чи хворого, але в більшості випадків навіть і тих, хто є для нас близьким та рідним: дружину чи чоловіка, батька чи матір, родичів, дітей. Ми завжди не маємо ані часу, ані сил, щоби послужити один одному. Яким далеким є наше суєтне життя від християнського.

«Ми, сильні, мусимо нести немочі безсильних, а не собі догоджати. Кожний із нас нехай намагається догодити ближньому: на добро, для збудування. Бо й Христос не собі догоджав, а як написано: «Зневаги тих, що тебе зневажають, упали на мене» (Рим. 15:1-3). Кожен із нас повинен допомагати ближньому, а не заздрити, як фарисеї, котрі заздрили Христу та проганяли людей, на котрих Він виливав Божественну благодать. Вони проганяли і цих сліпців, забороняючи говорити про Христа.

Ми ж, дорогі брати та сестри, повинні наслідувати Христа, ми маємо дарувати Його любов всім тим, хто так потребує від нас щирого слова підтримки та розради. Ми повинні наслідувати тих людей, віра яких привела їх до чудесного зцілення; наслідувати і цих сліпців, бо ми всі духовні сліпці; і тих біснуватих, бо всі ми скуті пристрастями та оповиті гріхами. Особливо ми маємо наслідувати тих людей, котрі, залишивши всі свої справи, клопоти та турботи, своєю вірою та любов’ю приводять своїх хворих до Христа. Згадаймо історію про зцілення розслабленого: якими відважними та наполегливим були його друзі, які не змогли підійти до Христа, бо навколо Нього було багато людей. Що ж вони зробили? Вони розібрали дах будинку та спустили до Спасителя свого хворого друга.

Христос не про Себе піклувався, не Себе жалів, не Собі догоджав, а всім нам, всім немічним людям. Це і є той приклад, за який ми маємо міцно триматися та наслідувати.

«Бог же терпеливості й потіхи, за прикладом Христа Ісуса, нехай дасть вам, щоб ви між собою однаково думали за Христом Ісусом; щоб ви однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа» (Рим. 15:5-6).

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.