Хресту Твоєму поклоняємось, Владико…

Перші християни на стінах своїх храмів любили зображали Мойсея в пустині, тому що для христової церкви він був прообразом спасіння, прообразом Нового Завіту.

В Святому Письмі описується, що після того, як ізраїльтяни, яких очолював Божий пророк Мойсей, перейшовши через море, спаслися від рабства, вони зайшли в безводну і сувору пустиню, котра їм здавалася страшнішою, ніж рабство і підневільна робота. І так день за днем тиждень за тижнем місяць за місяцем, по неймовірній спеці,  вони мандрували серед каміння і скал. Люди гинули без води, і немає ані джерела, ані краплинки вологи, море залишилося далеко позаду, а навколо розпечене небо без жодної хмаринки, а шлях до святої гори, куди вони направляються далекий і ніхто не знає скільки ще йти.

І раптом всі побачили невеличкий кущ, а поруч із ним джерело. Люди кидаються, хочуть напитися і зразу ж випльовують воду, бо вона гірка, неначе морська. А в тих землях були поклади солі, які перетворювали воду у непридатну до пиття. І це джерело називалося Мерра – тобто гіркота. Можемо собі уявити, тільки-но спалахнула надія: серед розпаленої пустині – свіжа прохолодна вода. Але вона гірка так, що її неможливо пити… Люда заплакали від відчаю і тоді пророк Мойсей занурив дерево у воду, потримав його там і поступово вода стала придатною до пиття.

Це оживотворення джерела, яке було отруйним, нагадує нам про інше дерево. Дерево, котре поставлене посеред нашого життя – про Хресне Дерево; ми сьогодні стоїмо перед його зображенням. Хресне Дерево перемінює гіркоту життя на чисту, прохолодну живу воду спасіння, яке йде від Господа. Недарма Він сказав, сьогодні ми це чули в Євангелії, що «багато із стоячих тут побачить Царство Боже, яке приходить у силі». Царство Боже приходить через хрест Христа, через його безконечну всеохоплюючу любов. Царство Боже є мир, світло і спасіння.

Неможливо знаходитися біля цього джерела і не пити з нього, можна ходити поруч нього – і вода життя все одно буде гіркою, якщо ми будемо жити так, як жити раніше: в себелюбстві, в суєтності, в гордині, в осудженні один одного. Якщо ми хочемо, щоб вода спасіння доторкнулася нашого серця і оживила його, ми повинні старатися твердо відкинути і осудження, і вивищення, і ненависть, і злість, і наклеп – все, що отруює наше життя. і тоді ми побачимо Царство Боже, яке прийде в силі, не де-небудь, не після смерті, а вже тут, в цьому житті. Тоді все буде говорити, свідчити нам про Нього, про нашого Господа.

І ранком, знайшовши хоч би одну хвилину серед звичайних повсякденних справ і ставши перед Його Ликом, ти відчуєш, як він на тебе дивиться з любов’ю і призиває тебе до праці. Благословення Боже з тобою кожну хвилину твого життя. царство Боже, яке приходить в силі, проникає в серце,  бо Христос сказав: «Царство Боже всередині нас – візьми, піди і пий живу воду Царства Божого». А ми стоїмо, як стародавні ізраїльтяни, біля цього джерела, і вода нам здається гіркою, бо немає у нас сили волі, котра б перетворила цю воду із гіркої в живу. Гірка вода сумного, одноманітного, повного монотонних трудів життя тече і пропадає в піску, і немає надії, і немає промінчика, і немає спасіння – зневіра, хвороби, немочі, сумніви, жорстокість, байдужість серця, безглуздість життя – ось «мерра», гірка вода нашого буття без Господнього Хреста.

В одної англійської письменниці є п’єса, герой якої гордий художник, котрий вірить в Бога і навіть готовий покаятися перед Богом в своїх тяжких гріхах, але ніяк не може розлучитися з гординею художника. І він кидає в обличчя самого Христа  в своїй розмові із Христом виклик: «Ні, від своєї величі художника я не відмовлюся. Які б Ти терпіння мені за це не послав. Я готовий прийняти будь-яке терпіння». Він гордо готовий прийняти будь-яке терпіння, а Христові достатньо відповісти: «Ти не можеш назвати жодного терпіння, котре Я вже не взяв би на себе».

Дай нам Боже, щоб ми в наш час, в якому намагаються викорінити в людей почуття Христа, щоб ми про Нього не забували. Якщо людина хвора, то значить, що недостатньо добра в нас медицина, потрібно знайти все кращих і кращих лікарів, а якщо сьогодні будуть якійсь нові невиліковні хвороби, то вони будуть виліковані завтра. І так прогрес обіцяє нам, ніби то прибрати хрест із людського життя.

Але хрест, звичайно, що ніхто не зможе прибрати із нашого життя. Люди терпіли і будуть продовжувати терпіти. Те, що нам загрожує, то це втратити правильне розташування серця по відношенню до Христа.

Але якщо є у нас Хрест, і якщо є у нас віра, тоді все змінюється, тоді кожну мить ми перед Його Лицем, і він торкається нашого серця. Тільки тоді зазвучить безмовна молитва або словесна, вона рветься із серця подякою, захопленням любов’ю Божою, тому що з нами Господь. Він до нас прийшов і нас наповнив Своєю благодаттю. Він відвідав нас немічних і недостойних.

Жива вода слова Божого, хреста Христового тече до нас, щоб нас підняти, нас оживити і дати нам сили йти дальше дорогою життя.