Проповідь на неділю святих отців І-го Вселенського Собору
В сьогоднішній день Церква згадує події, котрі відбулися більше, як 16 століть тому назад в далекому 325 році. Ми згадуємо подію І Вселенського собору. На перший погляд може здатись, для чого нам, християнам ХХІ століття, згадувати події давно минулих літ? Цей собор важливий для нас тим, що він відстояв у християнському світі основну істину нашої віри, що Господь Ісус Христос є справжньою людиною та істинним Богом.
Людський розум завжди намагається проникнути туди, куди йому не до снаги, досягнути тайну Божества. Людське мудрування часто породжувало різні дискусії та судження. Так відбулося тоді, в перші віки християнства, коли єгипетський священик Арій почав роздумувати над тим, що хоч Христос і Спаситель, але Він не є істинним Богом, а тільки одним із інших богів. Не забуваймо, що цей час, про який йде мова, час, коли Римську імперію населяли різні народи, які поклонялися своїм богам і навіть серед християн траплялося, що вони ще не до кінця покинули свої колишні вірування.
Святитель Атанасій та інші Отці І Вселенського Собору відстояли правду про те, що Господь Ісус – істинний Бог, віддав Себе, щоби людина могла брати участь у Його божественному житті. Цим зібрання єпископів підтримало апостольське навчання про вічну божественність та славу Господа нашого Ісуса Христа. Святі Отці, через дію Святого Духа, відстоювали істину та врятували християнську віру від темряви омани.
Багато дослідників Святого Писання знаходять своєрідний пророцький натяк на історію Святих Отців І Вселенського Собору. 14 глава книги Буття говорить, що іноземні царі взяли в полон брата Авраама, Лота. Авраам почув: «…що його братанича взято в полон, озброїв своїх вправних слуг, що народилися в його домі, числом триста вісімнадцять, і погнався за тими аж до Дану» (Бут. 14:14). Зрештою Авраам переміг завойовників, звільнив Лота та його родину.
Подібно, як чужинці взяли в полон брата Авраама, так і Арій, намагався полонити душі християн хибним вченням віри. Подібно, як люди Авраама належали до його дому, так і Отці належали до дому Божого й, озброївшись знанням істини, перемогли Арія. Таким чином Старозавітна історія перегукується з історією Церкви.
Сьогоднішній Євангельський уривок ми ще називаємо архиєрейською молитвою Господа нашого Ісуса Христа. Ці Євангельські слова показують нам, що ціна питання, котре розглядалося на І Вселенському соборі: «Вічне життя у тому, щоб [ми] спізнали …, єдиного, істинного Бога, … посланого [ним] – Ісуса Христа» (Ів. 17:3).
Вічне життя та спасіння людей залежить від знання єдиного, істинного Бога. І саме це знання намагався викривити Арій своїм вченням.
Ісус, знаючи, що скоро Йому прийдеться покинути Своїх учнів, молиться за них. Він увіряє Своїх учнів Отцеві, Котрого Він знав та любив і Котрий може попіклуватися про них негірше, як Він Сам. Проте Ісус знає, які небезпеки будуть чекати на Його учнів. Світ буде їх ненавидіти як ненавидів Його Самого. Світ буде Його переслідувати та завдавати їм мук. Під словом світ не слід розуміти тільки цей матеріальний, видимий світ, який ми бачимо. Це світ, котрий повстає проти Ісуса, проти Його Церкви, котрий відкинув світло, а вибрав темряву. До тих пір, поки Ісус був біля Своїх учнів, Він їх настановляв, вчив, приглядав за ними, як пастух наглядає за вівцями.
Ісус промовляє такі слова: «Отче Святий! Заради імені твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми! Бувши з ними у світі, я беріг їх у твоє ім’я; тих, яких ти передав мені, я їх стеріг…» (Ів. 17:11-12).
У Святеє Святих в Єрусалимського Храму міг зайти первосвященик раз у році, щоби там принести жертву відкуплення за народ. Ісус, як первосвященик, звертається до Отця з проханням зберегти Його народ від зла, від пасток світу цього. Господь хоче, щоби Його послідовники стали святим народом.
Сьогоднішній світ, переповнений різного роду загрозами, він говорить про тероризм, хвороби, безробіття, але Господь вважає, що найбільшою загрозою є щось інше. Недарма Він у Своїй молитві говорить: «…щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об’єднані…» (Ів. 17:21). Єдина можливість, завдяки якій ми, християни, можемо вистояти проти спокус світу – перебувати разом. Бути разом на спільній молитві вдома, в родинній спільноті, в церкві, в парафіяльній спільноті, бо в цих словах молитви міститься прохання за кожного із нас, але одночасно і заклик до кожного: «Щоб усі були одно».
Людям буває досить тяжко прийняти все те, що Бог зробив в історії. Їм краще думати та змінювати власні уявлення про те, що Бог міг зробити, але не зробив. Людям буває тяжко прийняти вчення Церкви. Проте все її вчення, все те, що міститься в Святому Письмі є для того, щоби нас зцілити, очистити. Жодна наука в Церкві не знаходиться задля нашої цікавості. Це все ми отримали для того, щоби ми могли стати учасниками вічності, бо саме про це благав Христос Свого Небесного Отця: «…щоб вони спізнали тебе, єдиного, істинного Бога, і тобою посланого – Ісуса Христа» (Ів. 17:3).
