Проповідь на 4-ту неділю

Дорогі у Христі брати та сестри, сьогодні ми із вами вшановуємо пам’ять всіх святих українського народу. Тих людей, котрі є для нас близькими та рідними, котрі жили не так вже й давно, не десь далеко у печерах та горах, а серед нас. Тих людей, котрі ходили по нашій рідній землі, розмовляли рідною мовою, молилися в наших українських церквах і зуміли досягнути святості. Рідними й близькими вони є для нас, бо своїм життям зуміли засвідчити, що український народ завжди був жертвенним та богобоязким. Їхні імена, золотими літрами вписані в історії нашого народу, як приклад для нашого наслідування.

Святість української землі окроплена кров’ю мучеників, котрі віддали свої життя за Христа, котрі любили людей і Бога понад усе. Сягає вона двох тисяч років, починаючи від перших мучеників, учнів Андрія Первозваного, Інни, Пінни й Римми, які постраждали за Христову віру. А після них ті перші мученики, закатовані руками поган, Теодор та Йоан й тисячі інших, відважних, мужніх, витривалих, котрі вибрали Боже Царство.

Не можна не згадати рівноапостольного князя Володимира, княгиню Ольгу, князя Аскольда, котрі принесли Божу віру й правду на наші землі. А тисячі святих Києво-Печерської лаври, котрі своїм життя угодили Богові. Імена одних нам відомі, а про інших ми навіть і не здогадуємося. Їх є тисячі. Є вони і сьогодні, і будуть після нас, аж до кінця існування світу, розвиваючи та поширюючи Христову віру, сіючи любов та справедливість там, де її немає.

Наші українські святі не перестають дивувати нас, бо для досягнення своєї святості їм не потрібні були якісь умови. Їм не доводилося побувати в пустинях, не доводилося приймати смерть від поган. Вони просто й щиро любили Бога і людей. Любили Бога понад усе, були готові віддати Йому все чим володіли. Вони пам’ятали, що основна мета християнина – це весь свій час, молитви, любов та відданість серця присвятити Господеві, служити ближньому, допомагаючи у всьому, жертвуючи усім.

Кожному із нас, дорогі брати і сестри, також можливо стати святим. Нам потрібно тільки мати бажання вправлятися в чеснотах, наслідувати приклади тих святих, які вказали нам дорогу до святості, до Небесного Царства. Адже і для нас, і для них, є одні й ті самі заповіді, даровані Христом. На відміну від нас, святі зрозуміли, що не достатньо просто не красти, не вбивати, не брехати. Потрібно бути милосердним, смиренним, вбогим духом, ні в якому разі не вивищуватися, не хвалитися власними досягненнями, не впадати у гордість. Потрібно бути голодним і спраглим правди Христової, завжди каятися, боротися із гріхом та очищувати своє життя від різних пристрастей та спокус. Долати світ із його примарним щастям і оминати сіті диявольські. Адже від нас вимагається так мало, щоби бути вічно щасливими: докласти своїх зусиль і прагнути прямувати дорогою святості й милосердя.

Дорогі брати і сестри, вшановуючи сьогодні всіх святих, що на землях українських прославилися, прислухаймося до слів апостола Павла, який через тисячоліття звертається до нас: «Тому i ми, маючи довкола себе таку хмару свідків, скиньмо з себе всякий тягар i гріх, який нас обплутує‚ i з терпінням підемо на подвиг‚ який чекає на нас» (Євр.12:1). І ми, слухаючи цих слів, маємо перейняти їхній досвід, як виклик і заклик до нас: бути святими! Свідчити про Христа в своєму житті, в своєму оточенні, у своїй праці й скрізь, куди б нас не закинуло життя. Бути апостолами для свого середовища! Саме цього вчить нас Церква, до цього готує нас Апостольський піст, і до цього закликає нас Христос, Який посилає кожного з нас виводити наших ближніх на спасенну дорогу. Амінь.

Зображення ілюстративне: Albrecht Fietz із сайту Pixabay

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *