Проповідь на 13-ту неділю по Зісланню Святого Духа

Дорогі брати і сестри, давайте задумаймося, що для кожного із нас є найголовнішим в житті? Що ми вважаємо для себе найважливішим та найціннішим? Від того, яку ми дамо відповідь, буде і залежати: ким ми є.

По-різному люди відповідають на це запитання. Одні кажуть: найголовніше в житті – мати достаток. І тоді все облаштується, бо за гроші можна все купити.

Інші говорять: найголовніше в житті – здоров’я. Адже його не купиш за жодні гроші. Якщо ж буде здоров’я, то все інше додасться. Треті можуть казати: найголовніше в житті – любов та повага, тоді і на роботі, і в сім’ї буде мир та злагода.

Напевно,  у цих відповідях кожна людина по-своєму права. Але чи можемо ми сказати, що, відповідаючи на питання: «Що найголовніше в людському житті?», відповідь давали саме християни. Що найголовніше в житті християнина? А найголовнішим мав би бути Христос, наш Спаситель, в Нього ми мали б вірити, на Нього ми б мали надіятися, з Ним ми б мали разом йти, несучи свої хрести без нарікань, допомагаючи своєму ближньому.

Що можемо тоді сказати ми? Яку відповідь дамо на це запитання? Задумаймося та вирішімо, як нам відповісти на це запитання, не щоб задовольнити когось, а, щоб самим зрозуміти: хто ми такі і які цінності переважають в нашому життю?

Адже нерозумно надіятися на гроші, бо навіть найбагатша людина не застрахована від будь-яких випадковостей. І його багатство в одну мить може перетворитися на попіл та порох. І нерозумно надіятися на здоров’я і воно може підвести: в найздоровішої людини може лопнути одна малесенька судина і вона втрачає все, перестає розумно сприймати цей світ. І нерозумно надіятися на повагу навколишніх, бо сьогодні тебе можуть хвалити, нагороджувати, а завтра відвертатися та ігнорувати, не бажаючи ані вітатися з тобою, ані згадувати тебе.

І тільки одне-єдине, незмінне та вічне залишається у цьому світі – любов Божа до нас, грішних людей. Сам Бог, Спаситель людського роду, наш з вами Творець, Котрий не тільки створив нас за Своїм образом та подобою, але не дивлячись на те, що ми відступили від Нього, відкинули Його, приходить у світ та стає Людиною, щоби ніхто з нас не загинув, щоби ми мали вічне життя. Бог все робить для нас. І та людина правильно будує своє життя, котра за основу обирає Бога.

Про це ж саме оповідає нам сьогоднішня притча, котру Господь завершує словами древнього пророцтва: «Камінь, яким знехтували будівничі, став головним на розі. Від Господа це сталось, і дивне воно в очах наших» (Пс. 118:22-23: Мт. 21:42). Ці слова торкаються нашої совісті, запитуючи нас: «Що ми зробили із цим наріжним каменем? Чи відкинули Його, чи заклали Його в основу свого життя та розпочали з Нього будівництво свого життя?».

Цей камінь – це віра в Господа нашого Ісуса Христа, це Сам Господь. Чи відкидаємо ми Його, чи приймаємо, залежить тільки від кожного із нас? Чимало людей не відкинули цей камінь віри в Христа, не відкинули істину життя. І Христос перебуває з ними та провадить до вічного життя. Проте, на жаль, велика кількість людей відвернулися від свого Спасителя, відмовилися, заради миттєвих благ, від Нього, тому не мають жодного життя. І це доволі страшно. Адже самі вони наражають себе на невимовні страждання. Апостол Павло звертається до кожного із нас такими словами, страшними словами: «Хто не любить Господа, нехай буде проклятий!» (І Кор. 16:22). Це жахливі слова, але вони уособлюють істину.

 Той, хто відкидає Божу любов, той, хто відходить від Господньої дороги, той, хто відвертається від Спасителя, не виконує Заповіді Божі, – накликає сам на себе, мало того, що і прокляття, але і втрачає вічне життя. Чи можемо ми собі уявити щось страшніше, добровільно втратити Божу любов та вічне життя?

Дорогі брати і сестри, стараймося думати про спасіння своєї душі та спасіння інших людей, дбаймо про виконання Божих Заповідей, не придираймося до інших, не шукаймо скалок в очах інших людей, не помічаючи власної колоди гріхів.

Господь обдарував нас життям, ми отримали Святе Хрещення, ми помазані Святим Духом, нам даровані дари Святого Духа, які допомагають зберігати віру, надію та любов. Ми маємо спасаючу Тайну Сповіді, до котрої слід найчастіше прибігати, очищаючи власні душі від гріхів та спокус. Ми отримали Таїнство Причастя, найсвятіше Тіло та Кров Христа. І чого нам ще, дорогі брати і сестри, потрібно у цьому земному житті?

Нам слід тільки піклуватися про своїх душ, викорінювати з них зло та весь той непотріб, який віддаляє від Бога, очищувати їх, збагачувати добрими справами, щоби плоди нашої праці свідчили про все це багатство, яке Господь нам дарував.

Що ж робимо ми? Замість того, щоби дбати про свою душу, замість того, щоби оберігати її від гріхів, ми занедбуємо її. І тоді, коли Господь посилає нам життєві випробовування, щоби нас напоумити та направити на правильну дорогу, щоби примусити зупинитися та задуматися над своїми вчинками, над своїм виправленням, над своїм життям, що робимо ми? Ми, як ці виноградарі із сьогоднішньої притчі, спочатку не звертаємо уваги на всі ці перестороги, потім вбиваємо в своїй душі голос совісті, а згодом, і взагалі, відкидаємо Слово Боже.

Сам Господь приходить до кожного із нас. Він стукає у двері нашого серця. Він звертається до кожного із нас. Він простягає із хреста Свої пробиті руки, щоби ми йшли за Ним дорогою спасіння. А ми, як ті злі виноградарі, в черговий раз убиваємо та розпинаємо Його своїми гріхами та вчинками. Ми обираємо не Божі Заповіді, а гріх, не любов, а ненависть, обман, зло, лицемірство панують у наших серцях. Ми прагнемо швидше розіпнути Господа, аніж визнати свої гріхи та провини.

Нам даровано все, що тільки потрібно, для щасливого земного життя та здобуття вічного небесного щастя. То ж давайте, розпочнімо від сьогодні, розпочнімо, доки ще маємо час, каятися, благаючи про прощення гріхів, очищуючи душі від зла. Щоби нам не довелося чути цих страшних слів: «Хто не любить Господа, нехай буде проклятий!» (І Кор. 16:22). Страшно їх читати, а як буде страшно їх почути, адже це є ціна нашої безпечності, ціна нашого нерозуміння в пошуку найголовнішої мети у житті.

Навернімося до Христа, до нашого із вами Спасителя, прохаючи напоумити нас використати дар нашого життя не марно. Прагнімо завжди мати в своїх серцях любов до Бога, любов до ближнього, любов один до одного. Амінь.

Фото: pixabay

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com