Проповідь на 2 неділю по Зісланні Святого Духа
Ісус не просто проголошує Євангеліє, Ісус запрошує інших брати участь у Добрій Новині. Він запрошує учнів вже тут переживати разом із Ним Боже Царство.
Запрошуючи перших учнів, а сьогодні ми чули, як Христос кличе чотирьох учнів, Він запрошує також кожного із нас. Запрошує уже, зараз, у цю хвилину переживати присутність Божого Царства. Адже Христовим учнем є той, хто постійно мандрує за Ним.
І в сьогоднішній Євангелії ми чуємо, що вони залишили усе, негайно. А, що нам не дозволяє прямувати за Христом? Що нам перешкоджає йти за Христом? Адже Господь прагне запросити усіх нас до цієї прекрасної подорожі. Та чи ми хочемо відповісти: «Господи, так». Адже Господь нас закликає, звертається до нас: «Ідіть за Мною, не стійте, не бійтеся, не лякайтеся, не ховайтеся, злізьте зі своїх смоковниць та йдіть за Мною. Ідіть за Мною у вашому щоденному житті». Звичайно, це не означає, що ми маємо залишити усі справи свого життя, покинути усе і їхати кудись далеко, щоби там проповідувати Господа. Зовсім ні, це означає, що ми маємо крокувати за Господом у нашому щоденному житті, постійно рухатися та завжди надіятися на Бога. І не нарікати, і не гніватися, і не боятися, а завжди надіятися на Господа і знати, що Він поруч.
Йти дорогою назустріч Господу – це мистецтво довіритися Йому. І Христос, йдучи повз Галилейське море, дивиться на Своїх перших апостолів. Євангеліє говорить: «Христос побачив». Христос бачить наш біль, наші страждання, наші переживання. І Христос зараз, у Своїй любові та милосерді, дивиться на кожного із нас. Чи відчуваємо ми Його погляд? Це не є просто погляд, це є погляд любові. це є погляд, котрий проникає, котрий говорить: «Я є поруч, стою біля вас». І тут ми можемо залишитися сам на сам або можемо відповісти на цей погляд любові.
Господь говорить до кожного із нас: «Йди за Мною». Господь бачить те, що ми маємо виконати у цьому світі. Він бачить кожну нашу місію та призначення. І він говорить: «Не бійтеся, бо я буду разом із вами». Господь входить у наше життя, щоби воно набрало спасенного характеру.
Христові учні були рибалками. А ким ми є? Коли ми зрозуміємо ким ми є, а це можливо тільки у тому випадку, коли ми будемо вдивлятися у погляд Христа. Тоді ми зрозуміємо ким є інші. І тоді ми можемо вільно і щиро відповісти на це Христове слово: «Іди за Мною». Бо Христос бажає від нас не обіцянок та постанов, а нашого серця, нашої душі. Адже Він постійно бореться за наше серце. І він показує, щоби ми не боялися нічого на цій дорозі, бо Ісус буде йти попереду нас, і буде нас направляти від небезпек.
Ця історія не тільки перших апостолів. Це історія кожного із нас. Якщо ми хочемо бути щасливими, то маємо впустити Господа у наше життя, нехай Він йде першим у нашому житті. Христові учні довірилися Йому і ми маємо зробити це ж саме.
Євангеліє вчить нас довіритися Богові. І воно нам підказує, як і коли це зробити – негайно. Негайно. І не потрібно нічого відкладати на потім, а відразу відповісти на цей поклик. Кинути все і піти за Христом. Залишити усе, щоби отримати і отримати набагато більше, аніж ми мали до цього часу. Амінь.
