Проповідь на неділю після Воздвиження

Перед нами тільки дві дороги, два вибори: іти за Богом чи відвернутися від Нього. Якщо ми бажаємо іти за Христом, то повинні відкинути все те, що нам перешкоджає наблизитися до Нього, відкинути себе, свою гординю, свою гріховність та тихо, без нарікань та докорів, в послуху та смиренні, нести за Ісусом свій хрест.

Всі ми носимо на грудях знак святого хреста, як наше «так» на все, що Христос зішле, як нашу готовність стати в будь-який момент нашого життя Його учнями та послідовниками. «Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною» (Мр. 8:34). Як ми можемо виконати ці слова?

Згадаймо, дорогі брати та сестри, як створена людина. Людина створена на образ та подобу Божу. Все те, що в нас є доброго, благородного – це і є образ та подоба Божа. І це ми повинні берегти та примножувати. Ми повинні примножувати любов, бо Господь так полюбив усіх нас, що віддав Своє життя. Ми повинні радіти терпінням, бо Господь натерпівся від самого Свого народження і до хресної смерті. Ми повинні примножувати милосердя, бо наш Господь милосердний до усіх нас, великих грішників. Від чого ж тоді ми маємо відвернутися? Ми повинні відкинути все те, що перекреслює образ та подобу Божу, все те, що приліпилося до нас від ворога людського роду. Відвернутися від самолюбства та гордості, від злості та обмов, від ненависті та очорнень, від гріховних пристрастей та бажань.

Ось це, дорогі брати та сестри, важко. Не тяжко надіти хрест та носити його. Колись був такий час, коли за носіння хреста не тільки сміялися із людини, але і вбивали та розстрілювали. У наш час ці жахіття ми можемо спостерігати на Близькому Сході, де людей вбивають за те, що вони не знімають зі своїх грудей хрести, за те, що не хочуть відрікатися від Христа. Серед нас є також багато християн, котрі не усвідомлюють значення Господнього Хреста, носять його напоказ, забуваючи яка висока ціна була заплачена на ньому.

Чи можемо, дорогі мої, ми відвернутися від себе, взяти свій хрест та іти за Христом? Якщо скажемо чи подумаємо, що зможемо, то зауважмо, чи у наших серцях є ті ж самі почуття, що були у Христа, те ж саме прагнення до життя, ті ж самі ієрархічні цінності? І половина із нас тільки опустить голови, відверне свої очі, не знаючи, що дальше робити. Не зневірюймося, бо дуже важко в цьому «роді перелюбнім та грішнім» (Мр. 8:38) зберігати віру, надію та любов. Важко, але можливо, бо з нами сила Господня. Від нас же потрібно тільки розкаятися у своїх гріхах та триматися Христа.

Звернімо увагу на слова, котрі ми чули в сьогоднішньому Євангелії: «Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того посоромиться і Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого з святими ангелами» (Мр. 8:38). Якщо ми є християнами, то у нас повинні переважати християнські цінності, віра у Бога, надія на Нього, любов до Бога та людей. У світі, котрий нас оточує, у тому прекрасному світі, котрий створив Господь для нас, ми бачимо протилежні цінності: збагачення, влада, сила, успіх.

Як тяжко жити християнським життям, коли навколо панують цінності не на користь Бога. Як тяжко не відповідати на зневагу – зневагою. Як тяжко не прагнути слави та грошей, коли інші прямують до цього. Як тяжко не обманювати, коли всі обманюють. Як тяжко мати в своєму серці смирення перед Богом, коли ніхто про це навіть не хоче слухати. Як тяжко триматися Христових заповідей, коли всі їх ігнорують. Тому Христос звертається до Своїх послідовників: «Коли хтось хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за мною» (Мр. 8:34).

Як бачимо, дорогі брати та сестри, не просто є носити на своїх грудях хресний знак. Він повинен нагадувати нам про всі ті рани, муки та страждання Сина Божого, бо бути християнином у світі – це страждати за свою любов, страждати за свою доброту, страждати за своє милосердя. Бути християнином – це не сподіватися, що за наше добро хтось відплатить тим же. Не надіятися, що за любов відразу відплатять любов’ю, що за всі наші добрі вчинки ми отримаємо нагороду у цього земному світі. Навіть не надіятися на те, що нас будуть підтримувати та розуміти найближчі нам люди.

І тільки, дорогі у Христі брати та сестри, усвідомивши свої гріховність та недосконалість, ми зможемо йти за Христом, несучи свої хрести. Хоча нам не завжди буде це вдаватися, ми будемо шукати інших коротких доріг, будемо відвертатися від Христових заповідей, будемо і дальше падати у спокуси та гріхи. Піднімаймося та просімо у Христа, нашого Спасителя, сил відвернутися від себе, взяти свій хрест та йти за Ним в Царство Небесне.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *