Проповідь на 14 неділю по Зісланні Святого Духа
Дорогі брати і сестри, сьогоднішнє Євангельське читання подає нам притчу про званих на весільний бенкет. Господь кличе на весільний бенкет найближчих Йому людей, щоби розділити з Ним глибоку та досконалу радість. Тих, хто завжди в хвилини радості перебували біля Нього, тих, котрі розділяли з Ним і радісні, і сумні події в Його житті. Проте, коли доходить справа до останньої радості, до Господньої радості, до весільного бенкету Його Сина, коли радість перетворилася на спільну, тоді всі почали відмовлятися від цього бенкету. Хтось купив землю і мав її засіяти, хтось купив волів і потрібно було їх випробувати, а хтось сам женився, тому йому було не до радості іншого….
Бенкет готовий, і зволікати не можна. І їжа приготована, і весільний одяг чекає гостей. І на наступне запрошення знову відказ, тепер більш грубий. Звані образили та побили посланців. І що ж ще за люди, котрі так знехтували любов Божу? Чи це не ті, в котрих земні справи та інтереси тимчасового життя заглушили розуміння добра та зла, часового та вічного, земного та небесного?
І тоді Господь відкидає їх. Він відкидає тих, хто не побажав почути Його голос, хто забув про свою відповідальність перед Богом, хто знехтував своїм призначенням в житті. Але весільний зал прибраний, їжа наготована, тому потрібно шукати тих, хто відгукнеться на запрошення. І тут Господь посилає Своїх слуг на роздоріжжя скликати вже не поважних гостей, але всіх і кожного, хто зустрінеться на шляху, щоби спасти та обдарувати хоча б деяких. І люди збираються.
Євангелист Матей пише: «Вийшли ці слуги на дороги й зібрали всіх, кого тільки спіткали – злих і добрих, так що весільна світлиця була гостей повна» (Мт. 22:10). Дивиться Цар на вбогість всіх присутніх, для всіх був приготований весільний одяг, для всіх служать царські слуги. І зібрані увійшли в царські чертоги без будь-якого права, без будь-якої заслуги… тільки за покликом Божої любові та милосердя. Ця любов все покрила, всіх зрівняла: бідних з багатими та вибраних.
Проте згадаймо ще одну подію: Цар бачить гостей, Він бачить і чоловіка, котрий знаходиться не в весільному одязі. І говорить до нього: «Як то ти ввійшов сюди, друже, не маючи весільної одежі?» (Мт. 22:12).
Дорогі брати і сестри, а чи Господь не запитає і кожного із нас про весільну одежу? Що ж це за одежа? Це страх Божий, це внутрішня чистота, це смирення, це праведне та благочестиве життя, це правда, мир та радість в Святому Дусі. Чи дбаємо ми про цю одежу, чи чуємо Божий поклик, чи відгукуємося на нього, – нехай кожен запитає себе?
Дуже часто ми не здатні прийняти Божий поклик. Ось сьогодні, недільний день, а чимало з нас через лінивство та недбальство, через холодність та черствість серця не бажають прийти в храм Божий. Ми відкидаємо поклик Бога, коли, прийшовши на Божественну Літургію, ми не приступаємо до Святих Тайн, знову ж таки через лінивство чи недбальство. Все це і є та весільна одіж, про котру говорить сьогоднішня притча. Господь кличе кожного із нас, ми ж повинні не просто відгукнутися на Його поклик та приходити на весільний бенкет в чому попало і як попало. Ми повинні всім своїм життям, виконанням Христових заповідей, добрими вчинками, молитвою та покаянням готуватися до весільного бенкету.
Господь не перестає і дальше кликати кожного із нас. Він відкриває нам надзвичайну радість, найдосконаліше щастя, найбільшу можливість бути разом і Ним. Ісус, прийшовши у світ, відкрив для нас втрачений рай, двері спасіння. Він дарує нам таку радість, котру навіть не здатний уявити людський розум. І чимало людей ідуть за Христом, чимало відгукуються на Його поклик. Адже немає більшого щастя, аніж щастя перебувати разом із Богом. Господь дарує нам не землі Церкву, де ми можемо ні про що не турбуватися. Тут ми знаходимо все необхідне для того, щоби наша душа ні про що не турбувалася. І наші скорботи, і наші біди, і наші нещастя відбуваються з нами, бо ми відступили від Бога. Ми чуємо голос Божий, котрий не перестає нас кликати, але відповідаємо так, як люди із сьогоднішньої притчі: хтось йде займатися полем, своїми сільськогосподарськими роботами, бо для нього це важливо; хтось купив машину і бажає її випробувати, бо це важливо для нього; хтось закрився в хаті і не бажає нікого бачити, бо хоче просто відпочити та радіти своїми близькими, бо це важливо для нього. Чи не так відбувається і з нами? Проте Господь не перестає нас кликати, стукає в наші серця, але, на жаль, ми віднаходимо весь час якісь важливіші справи.
Живімо так, щоб нам не довелося чути грізних Господніх слів: «Зв’яжіте йому ноги й руки та й киньте геть у темряву кромішню! Там буде плач і скрегіт зубів. Багато бо покликаних, але вибраних мало» (Мт. 12:13-14). Одягаймося добрими ділами, щоби прикрити свою духовну гріховну наготу. Пам’ятаймо, що ми – християни, не тільки через одне це ім’я, але і в житті, у вірі, у вчинках.
Просімо у Господа, щоби Він напоумив нас, навчив не відказуватися від Його поклику. Кличе нас Господь до молитви – докладаймо зусиль, вчімося молитися зранку, ввечері і посеред дня. Кличе нас Господь до Свого храму – докладаймо зусиль, не відкладаймо на потім, зустріч із Ним. Кличе нас Господь жити вірою, прощати образи – докладаймо зусиль, прагнемо вчитися прощати нашим кривдникам. Кличе нас Господь буди милосердними, співчутливими один до одного – докладаймо зусиль і вчімо себе бути милосердними та співчутливими. І так, поволі, ми будемо вдягатися у весільну одежу благодаті Святого Духа.
Ніхто не знає, чи подарує йому Господь завтрашній день, чи дасть час та можливість покаятися, очистити свою душу від гріхів та пристрастей. То ж не зволікаймо із покаянням, не будьмо байдужі до поклику Бога, щоби не довелося нам почути страшні слова: «Зв’яжіте йому ноги й руки та й киньте геть у темряву кромішню! Там буде плач і скрегіт зубів» (Мт. 12:13).
