Проповідь на неділю третю після Зіслання Святого Духа
Чи задумувалися ви коли-небудь над тим, що Ісус дійсно був щасливою людиною? Хоча пророцтва говорять про Месію, як про людину болів. Та й нам відомо, що вся печаль світу нахлинула на Ісуса, коли Він зійшов на хрест. Нам відомо про молитву в Гетсиманії, повну кровавих сліз, нам відомо, що Ісус плакав та тужив біля гробниці Лазаря.
Та все ж нам також відомі випадки, коли Ісус почувався щасливим. Коли Він спостерігав за птахами, котрі літали високо в небі, то розумів, що вони насолоджуються із свого польоту, просто живуть та не піклуються про завтрашній день. Ісус бачив сотні різних квітів, котрі виросли на гагилейській землі і, дивлячись на них, в Нього захоплювало подих від такої краси. Достатньо одного помаху коси і від них нічого не залишиться. Однак, щоби бути такими красивими, квітам не приходиться годинами стояти перед дзеркалом, чи ходити по магазинам за вишуканим одягом. Ця краса є вишукана, природня, Богом дана. Ісус гостро відчував доброту Свого Небесного Отця.
Думки Ісуса були далекі від тих думок та турбот, які маємо ми та, які мали його учні. Тому Ісус звертається до них зі словами: «Не турбуйтеся вашим життям, що вам їсти та що пити; ні тілом вашим, у що одягнутись. Хіба життя не більш – їжі, тіло – не більш одежі. Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки, а Отець ваш небесний їх годує! Хіба ви від них не вартісніші?. Хто з вас, журячись, спроможен добавити до свого віку хоч один лікоть?. І про одежу чого ж вам клопотатись? Гляньте на польові лілеї, як ростуть вони: не працюють і не прядуть. Та я кажу вам, що й Соломон у всій своїй славі не вдягався так, як одна з них. І коли зілля польове, яке сьогодні є, а завтра вкидають його до печі, Бог так одягає, то чи не багато більше вас, маловірні?. Отож не турбуйтеся, промовлявши: Що будемо їсти, що пити й у що зодягнемося?. Про все те побиваються погани. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне. Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться. Не журіться, отже, завтрішнім днем; завтрішній день турбуватиметься сам про себе. Доволі дневі його лиха» (Мт. 6:25-33).
Ісус радить Своїм учням не піклуватися про завтрашній день, а жити так, як жив Він Сам. Ісус не заглядав з нетерпінням в майбутнє. Він просто всеціло насолоджувався теперішнім. Він славив доброту та щедрість Господа. І від цього почувався щасливим.
Такого щастя Ісус хотів і Своїм послідовникам. Він переконує Своїх учнів, а разом з тим і нас, щоби ми своїм пріоритетом зробили Бога Творця світу. Ісус говорить нам, щоби ми не піклувалися про те, що будемо їсти-пити, в що одягатися. Він зовсім не стверджує, що це не має жодної ваги. Він просто заохочує нас, щоб на першому місці завжди був Бог, а тоді і цілий світ з Божою поміччю завжди буде прекрасним.
Світ обманює та спокушає нас, він переконує, що тільки тоді, коли ми володіємо чимось ми будемо почуватися у безпеці та відчувати радість. Проте, натомість він позбавляє нас людськості, він краде у нас свободу, він робить нас невільниками нашого багатства. Саме у цьому є початок нашого неспокою, наших хвилювань, переживань. У тому, що тільки важливими є багатство, статок і що людина буде почуватися у безпеці тільки тоді, коли дуже багато нагромадить багатства.
Дуже часто ті багатства, котрі ми шукаємо, на котрі надіємося, яким приносимо в жертву, все є марнотою, як дим. Вони нам обіцяють все, а потім розчаровують. Вони оманливі, вони завойовують нашу довіру, а потім нас розчаровують.
Земні турботи, як тоненький струмочок страху, він ледь просочується крізь людський розум, але, якщо ми його залишаємо без нагляду, що він промиє цілу щілину та таку глибоку та широку, що з неї будуть сповзати всі наші думки.
Розкопуючи античне місто Помпеї, котре загинуло після виверження вулкану Везувій в 79 році після Різдва Христового, археологи знайшли рештки жінки, котра намагалася врятуватися від виверження вулкану, але не встигла. В її руці була затиснута ціла жменя дорогоцінних прикрас. Навіть через два тисячоліття залишки її тіла стискали ті ювелірні вироби. Прикраси збереглися, а жінка загинула. Напевно, вони були найціннішим з того, що вона мала і що намагалася зберегти для себе. Проте смерть завжди відбирає в нас, людей, все, що ми змогли нажити протягом нашого земного життя.
Звичайно, що ми живемо у світі, переповненому різноманітними клопотами та тривогами. І це все відбивається на нас. Проте Царство Боже, праведне життя, добрі діла – ось до чого маємо прагнути ми. Тоді нам буде вдосталь їжі, пиття та одягу.
Для багатьох людей жити і ні про що не хвилюватися, нічим не переживати – просто неможливо, як неможливо не дихати. Багато із нас наскільки звикли переживати та хвилюватися будь-чим, що якщо раптом станеться так, що не буде приводу для хвилювання, то буде видаватися, що ми забули щось важливе. Проте сьогодні звучить із вуст Христа заклик до кожного із нас, але ми мало на нього відкликуємося. Чому б нам не навчитися радіти життю, відчувати життям таку радістю, яку відчував Ісус?
