Непрощення – найзарозуміліший гріх.

Ісус Христос подає нам історію, котра описана в Євангелії від Матея (див. Мт. 18): один цар, якому заборгували велику суму грошей – 1000 талантів, що прирівнюється до заробітної платні за 20 тисяч років. Яким великим був цей борг: навіть неможливо його ані підрахувати, ані уявити для чого було так багато грошей цьому чоловікові. Коли прийшов час, щоби віддати борг, цар прикликав слугу, але той не зміг заплатити. Розгнівався володар і наказав продати в рабство його і всю його сім’ю. Нещасний боржник прохає царя про помилування, і той проявляє своє милосердя і прощає йому все до копійки.

Щасливий, він залишає свого володаря, але дорогою додому зустрічається з іншим чоловіком, який мав віддати йому борг, який можна заробити за три місяці. Він вкидає цього бідолаху у в’язницю.

Коли ж цар дізнається про все це, він не міг повірити власним вухам. І наказує спіймати чоловіка, котрий був винен йому 1000 талантів, й вкинути його у в’язницю. Ісус закінчує цю історію такими словами: «Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого» (Мт. 18:35).

Робімо висновки самі.

Чому непрощення стає таким найзарозумілішим гріхом?

Впродовж цілого нашого життя Господь постійно нам прощає. Це може прирівняти до 20 тисяч років заробітної плати. І ще потрібно додати ті гріхи, які вчинили через нас, а це максимум три місяці зарплати. Коли ми фокусуємося на тому, наскільки багато Господь нам прощає: щоденно, кожен наш гріх, якщо ми щиро каємося, то чи можемо ми щось тримати проти іншої людини? Адже їхні гріхи проти моїх такі незначні.

Нам дуже важко зрозуміти, що наші гріхи приносять Господеві таку ж біль, яку ми відчуваємо, коли інші люди кривдять нас. Звичайно, Бог не сидить, похнюпившись, жаліючи Себе і гніваючись на когось із людей, бо вони грішать. Він залишається біля нашого серця і стукає, навіть тоді, коли Йому невимовно боляче. Наш гріх завдає Йому великого болю. І він віддаляє нас від Бога все дальше і дальше.

Нам слід тільки подумати, що саме через наші гріхи Ісус повинен був покинути небесну домівку, стати Одним із нас, а потім дозволити грішним людям з Себе знущатися й розіп’ясти. Тоді чи слід нам грішити?

Суворе покарання…

Господь очікує від нас прощення. Проте Він також бажає, щоби і ми прощали усім. Саме цей принцип ми бачимо у Господній Молитві: «Прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим» (Мт. 6:12).

Перш, ніж навчати нас, як слід молитися, Ісус додав: «Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш небесний не простить вам провин ваших» (Мт. 6:14-15). Згодом Він скаже остаточні слова, які мали б збурити наше запекле серце: «Отак і мій Отець Небесний буде чинити вам, якщо кожний з вас не прощатиме братові своєму з серця свого» (Мт. 18:35).

Як дивовижно, ми отримуємо від Бога прощення, яке прирівнюється до 20 тисяч років заробітної платні, а самі не бажаємо дарувати своє прощення, яке прирівнюється до тримісячної заробітної платні, іншим! Як ми тоді можемо радіти прощенню, якщо інших утримуємо у в’язниці? То ж, якщо ми дбаємо про своє власне спасіння, то обов’язково маємо любити й прощати усіх. Якщо ж ми, все-таки не будемо прощати інших, то дуже швидко опинимося у в’язниці.

Фото ілюстративне – www.freepik.com

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *