Проповідь на Хрестопоклінну неділю

Дорогі у Христі брати та сестри, сьогоднішня неділя Великого посту присвячується Животворному Господньому хресту. Як мандрівник, змучений від довгої дороги, відпочиває під розлогим деревом, так і всі ми, здійснюючи духовну мандрівку до Господнього Воскресіння, відпочиваємо під тінню хреста, щоби набратися сил та витримки для подальшого шляху.

Свята Церква виставляє хрест для того, щоби нагадати всім християнам про страждання Господа та укріпити нас на продовження подвигу посту. Животворящий Господній хрест супроводжує усіх нас впродовж цілого земного життя. Хрест прикрашує наші величні храми, його ми носимо на своїх грудях, ним ми осіняємо себе під час молитви, на могилах також підноситься хрест, щоби вселити надію та віру у воскресіння та вічне життя.

Бо хрест Христа – найбільша й наймогутніша сила для всіх людей. Він простягається і в довжину століть, і в ширину по всім місцям, висотою торкається небес, а глибиною сходить в безодні аду. А сьогодні Господь сходить із хреста до тих, хто змучився і втрачає сили під вагою посту, даруючи їм Свою любов, Свою силу, Свою допомогу. Й нагадує, що світло Христового Воскресіння можна побачити тільки з висоти хреста.

Господь наш Ісус Христос на цьому ж Голгофському хресті здійснив наше спасіння. Останніми Його словами було: «Звершилося». Звершилося наше спасіння. З того часу за покликом Христа всі ми, християни, стали учасниками Його страждань, Його мук та терпінь.

Сьогодні, як багато століть назад, ми чуємо Його могутнє слово: «Візьміть на себе хрест свій та йдіть слідом за Мною». Він кличе нас відкинути себе, взяти свій хрест та тихо й смиренно іти за Ним.

Що означає відкинути себе? Це означає позбутися свого егоїзму, забути про себе, а віднайти себе в Бозі та в своєму ближньому, й розпочати жити для них та піклуватися про них. Бо ми живемо, як ідолопоклонники, служимо собі самі й поклоняємося собі. Наша гордість прагне піднятися над тим, що дав нам Господь: розумом, серцем, талантами, котрі ми мали б використовувати на добро своїх ближніх. А ми все робимо навпаки, так і залишаємося в центрі всього, забуваючи про потреби інших. Саме це наше «я», таке горде й жадібне, усім нас потрібно відкинути, щоби в центрі нашого життя завжди був Господь. Це буває так важко вчинити. Адже це означає розпочати боротьбу не на життя, а на смерть із самим собою: своїм самолюбством, черствістю, байдужістю, жорстокістю, ненавистю. І ця важка боротьба неможлива без допомоги Божої. Бо й Сам Христос сказав: «Без Мене ж ви нічого чинити не можете» (Ів. 15:5).

Проте, якими ми маємо бути щасливими, коли усвідомимо, що, якщо ми будемо перебувати в любові Божій, то зможемо навіть «гори рухати». Бо любити Бога – це не бути рабом суєти цього світу, не бути рабом пристрастей та гріхів. Бо любити Бога – це завжди оберігати свою душу для Бога й вічного життя.

Наше земне життя короткочасне. Ми бачимо, як швидко минають роки, як старіють навколо люди. Все таке крихке та перемінне на шляху земного життя. Те, що було цікавим сьогодні, завтра втратить свою цінність. Сьогодні нам подобаються одні люди, завтра інші. І тільки одне залишається з нами незмінне та коштовне – це наша безсмертна душа.

 Тому кожному із нас так важливо зважити слова Христа: «Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? Що бо людина може дати взамін за власну душу?» (Мр. 8:36-37). Немає жодного земного блага чи багатства, котре б могло замінити цінність нашої душі.

Проте ми, дорогі брати та сестри, дуже часто забуваємо, якою коштовністю володіємо. Тому так легко нехтуємо нею, не дбаємо і не очищуємо її. А наша душа створена для вічного життя, для Бога, а ми прагнемо очорнити її земними благами, тлінними. Вона горить любов’ю до Господа, а ми намагаємося прив’язати її до речей, котрі так швидко втрачають свою вартість. Вона шукає вузьку хресну дорогу, а ми відкриваємо перед нею двері «широкої» комфортної дороги, котра веде у смерть.

Тому сьогодні так важливо бачити перед собою хрест Господній не тільки у храмі Божому, а віднайти його у своєму серці, воздвигнути його у своїй душі. І ніколи не розлучатися й не губити його, бо це хрест Господній, на якому відбулося наше із вами спасіння.

І, яким ми не був страшним наш світ, куди б він не рухався, ми, християни, повинні бути людьми любові, людьми відповідальності, людьми молитви. І, хочемо ми того чи ні, посередині нашої вселеної завжди стоїть й стоятиме хрест Ісуса. І від нього не сховатися й не відвернутися. Бо саме цей хрест є нашим із вами вибором. Ми або з Богом, або без Нього. Іншого вибору нам не дано, тому так важливо відкинути себе, взяти свій хрест та йти за Ісусом. Й бути вірними та відданими Йому завжди і в усьому. Амінь.

Фото ілюстративне Pixabay

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *