Допомагати – не усім, любити – не усіх…

Святе Письмо наголошує на любові до усіх. Хоча скрізь є свої виключення.

Йосафат, юдейський цар, у своєму житті добився всього. Народ його любив і обдаровував різними дарами: «…юдеї приносили Йосафатові дари, так що у нього було багато добра й слави» (ІІ Хр. 17:5). Сусіди поважали його й цінували мир: «Страх Господній був на всіх царствах країн, що навкруги Юдеї, і вони не воювалися з Йосафатом. А й філістимляни принесли Йосафатові дари й силу срібла, так само й араби пригнали йому дрібного скота: 7 700 баранів та 7 700 козлів. Отак Йосафат поволі підносився дедалі вище вгору й збудував в Юдеї замки й міста-склади» (ІІ Хр. 17:10-12). Сам Господь був на стороні Йосафата: «Господь був з Йосафатом, бо він ходив дорогами, яких тримався раніше його предок Давид, і не шукав Ваалів, а шукав Бога батька свого й чинив за його заповідями, а не за вчинками Ізраїля. Тому Господь зміцнив царство в його руці» (ІІ Хр. 17:3-5)

Захоплений славою та успіхом, багатством та повагою, могутністю та силою, Йосафат почав втрачати реальність життя. Він, котрий ще так недавно очищав свою країну від Ваалів, подружився з найбільшим ідолопоклонником та хитрим й лукавим другом, ізраїльським царем Ахавом. Йому так подобалася лестива мова сусіда, обіцянка великої перемоги над Рамотом гілеадським, пишний бал та гуляння, що він забув про Господа. Він так довго засидівся в Юдеї, йому так хотілося пригод та нових успіхів.

Тому й на запитання Ахава: «Підеш зо мною на Рамот гілеадський?» Той відповів йому: «Як ти, так і я! Як твій народ, так і мій народ! Іду з тобою на війну» (ІІ Хр. 18:3). Йосафат навіть не задумався про наслідки. Його навіть підтримали і Ахавові пророки, засліплені духом брехні та царськими дарами.

Йосафат не послухав голосу Господнього пророка Міхея. І в цьому була його найбільша помилка. Цар юдейський мало не помер, а цар ізраїльський помер від багаточисельних ран. З царем Ахавом все ясно: він зрадив Господа, відвернувся від Нього, тому й отримав таку нагороду. Що ж тоді Йосафат? Він є добрим царем, котрий потрапив під поганий вплив, тому пішов не тією дорогою й опинився не в тому місці.

Лише чудом Йосафату вдалося спастися. Від страху він весь час кричав  «і Господь допоміг йому, й Бог відвернув їх від нього» (ІІ Хр. 18:31). Великий і могутній цар просив помилування і втікав із поля битви.

«Йосафат, юдейський цар, повернувся живий і здоровий додому в Єрусалим. Назустріч йому вийшов видющий Єгу, син Ханані, й сказав цареві Йосафатові: «Чи слід було тобі допомагати нечестивцеві й любити тих, що ненавидять Господа? Ось тому й упав на тебе гнів Господній» (ІІ Хр. 19:1-2).

Так само і ми. Перш, ніж з кимось дружити, когось слухатися, нам потрібно зрозуміли якими почуттями і думками живе та чи інша людина. Ми не повинні любити тих, хто ненавидить Господа. Ми не повинні приймати від них дари. Ми не повинні сидіти з ними за одним столом. Ми не повинні йти на них війною. Бо тоді загинуть не тільки вони, але і ми.

Зображення ілюстративне: StockSnap із сайту:  Pixabay

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *