Проповідь на першу неділю Великого Посту
«Пречистому образові Твоєму поклоняємося, Благий, просячи прощення прогрішень наших».
Чи можемо ми, дорогі брати та сестри, не поклонитися тому Образу, котрий зображає нам найдорожчого нам Спасителя? Чи можемо ми, не визнавати свою віру в Того, Хто через любов до нас, бідних грішників, взяв наше людське тіло та став одним із нас? Чи можемо ми, дорогі мої, не цілувати і не приклонятися перед образом Того, перед Ким трепечуть Серафими та Херувими, від Кого втікають демонські сили? І кожен із вас відповість: звичайно, що не можемо. Бо ми знаємо, що наш Бог і Спаситель через Свою безконечну любов до людини, стає Людиною, переступивши те провалля, котре відділяло Творця від творіння, і приходить у наш світ. Ми знаємо, що Він постраждав за наші гріхи, був розіп’ятий на хресті, Воскрес у третій день, вознісся на небо і очікує там на кожного із нас. Тому ми не можемо по-іншому відноситися до зображення Того, Хто віддав за нас Своє життя. Якщо ми дорожимо зображеннями людей, котрі є близькими нашому серцю: часто дивимося на них, ставимо на почесні місця, цілуємо, то, як ми можемо не зберігати, не почитати, не поклонятися образу Того, Хто пролив за нас Свою кров, Хто визволив нас від рабства гріха та вічної смерті, Хто повернув нам рай та відкрив двері Царства Небесного?
Проте були такі часи, коли за поклоніння Богу люди платили велику ціну: проливали свою кров’ю та віддавали своє життя. Це були жорстокі часи, коли не можна було не тільки поклонятися образу Спасителя, але й мати Його зображення у своєму домі. Більше ста років терпіли християни різноманітні випробовування: і переслідування, і темниці, і тюрми, і муки, і страти. Ікони та мощі святих знищувалися й спалювалися. І тільки всередині ІХ століття були визволені із темниць всі почитателі ікон. 843 році при імператриці Феодорі відбувся VII Вселенський Собор, котрий відновив цінність ікон, їхній надзвичайний вплив на життя християн та цілої Церкви.
Пригадаймо собі, дорогі брати та сестри, ту велику роль ікон, перед якими змінювалися життя людей та цілих народів. Згадаймо Марію Єгипетську: саме її погляд на ікону Богоматері виправив та змінив усе її подальше життя. А наша країна: саме свята ікона допомогла рівноапостольному князю Володимиру вибрати християнство. Саме ікона Страшного Суду так вплинула на нього, що він, вже не вагаючись, обирає Христову віру і поширює її на теренах нашої Батьківщини.
А скільки у нас є ікон, перед котрими стаються чуда, знаки та зцілення і в наші дні. Бо вони наділені чудотворною силою тих, хто на них зображений. Якщо одежа Христа, до котрої торкалися люди, давала їм зцілення, то те ж саме стається, коли ми цілуємо з вірою святі ікони. Тоді ми ніби торкаємося риз Самого Спасителя, Матері Божої чи святих Божих угодників.
Наші святі ікони – це свідки реального приходу Бога у світ. Бог не просто з небесної висоти вказує нам, як ми маємо жити. Він Сам прийшов до нас, щоби жити разом із нами аж до кінця світу.
Не потрібно думати, дорогі брати та сестри, що час боротьби давно закінчився, що він залишився десь там, в епосі Вселенських Соборів. І сьогодні Господь закликає кожного із нас боротися за чистоту нашої віри. Він закликає кожного із нас не соромитися Його, а скрізь, де тільки ми перебуваємо відкривати свою християнську місію. Якщо ми будемо по духу, а не тільки по імені християнами, то Сам Господь буде благословляти та допомагати нам, скріплюючи у вірі, надії та любові.
Молімося за нашу Церкву, перед якою стоять чимало викликів та загроз. Молімося за нашу Батьківщину, яка й надалі боротьба за свою незалежність та самостійність. Молімося за наших воїнів, цих мужніх синів та дочок, які щодня жертвують своїм життям, захищаючи нас із вами. Молімося один за одного, щоби в ці дні Великого Посту ми зуміли очистити свої душі, освятити свої життя, відновити свої почуття й наблизитися до Христа Спасителя. Амінь.
