Проповідь на 11 неділю по Зісланні Святого Духа
Дорогі у Христі брати та сестри, сьогодні ми чули євангельську розповідь про двох боржників: один слуга був винен своєму панові 10 тисяч талантів, але пан прощає і пробачає йому цей величезний борг. Натомість, співслуга оцього боржника винен йому тільки 100 динаріїв, але у нього на той час немає грошей. І, як він не просить, як не благає, але так і не зустрічає розуміння та милосердя. На жаль, перший боржник забув, що його пан пробачив такий великий його борг, а у відповідь сам не бажає вчинити так само. Він напав на свого співслугу, почав його душити, а потім і вкинув у в’язницю, намагаючись повернути цих нещасних 100 динаріїв.
Якщо б він все простив, то історія його могла закінчитися зовсім по-іншому. Так буває і в нашому житті. Нам потрібно навчитися прощати так, як нам Бог прощає. І пам’ятати, що прощення – це не доказ слабкості людини, а доказ її сили, доказ її мудрості. Коли ми вміємо прощати і прощаємо, то ми стаємо розумними людьми, бо більше не носимо у своєму серці провини, гніви та непрощення.
Скільки з нас все ж таки залишаються невільника того, що ми насправді не вміємо робити? Скільки із нас є невільниками того, що ми не хочемо й не бажаємо простити? Ісус показує вартість прощення у цій історії, розказуючи цю притчу про величезний борг. Адже вартість того прощення, яке виявляє до нас Господь, вартість цього просто неможливо виміряти. В цій притчі ми маємо борг у сумі – 10 тисяч талантів, а один талант – це понад 34 кілограми золота. Це щось таке величезне, що ми навіть не можемо ані порахувати, ані усвідомити. Адже навіщо було слузі так багато грошей, на що він їх потратив? Такий величезний борг постійно прощає нам Господь. А що ми? А ми натомість не можемо простити і забути навіть найменші дрібниці.
Ісус вчить нас прощати, вчить нас прощати не лише цією притчею. Він вчить нас прощати на хресті, коли молиться: «Отче, прости їм, бо не знають, що роблять» (Лк. 23:34). Кожен із нас не знає, що він робить, що він робить у цю хвилину, що він робить, коли критикує чи осміює свого брата, коли оббріхує чи обмовляє, коли осуджує чи чинить якесь зло. Це не лише якісь слова, це діяння Бога щодо мене.
Нам так важливо прощати щодень і вчитися такого прощення. Вчитися скрізь: у праці, у школі, між знайомими та між друзями. А особливо у подружжі, коли трапляються якісь негаразди чи непорозуміння, то як тоді важко простити, як важко бути біля цієї людини.
«Хто багато прощає, того багато люблять», – такі чудові слова подає нам Святе Письмо. Хоча нерідко можна почути, що я все ж таки намагаюся простити, але відчуваю якусь неохоту, якесь небажання це чинити. Тому тут важливо вчитися правдиво прощати.
Свята Мати Тереза говорила такі слова: «Якщо ми хочемо навчитися правдиво любити, то мусимо навчитися правдиво пробачати». Нерідко буває нам так важко правдиво пробачати. І тут слід розуміти, що правдиво пробачати – це не закривати очі на кривду, на несправедливість, а пробачати тій людині, яка вчинила все це нам. Ми самі також маємо навчитися говорити: «Пробач мені», але також навчитися приймати: «Прости мені». Адже кожен із нас може помилитися, люди, котрі оточують нас, також можуть помилятися, наші близькі, знайомі, друзі, рідні також можуть помилятися. І це не дивно. Тому нерідко ми можемо почути: «Я тебе прощаю, але не можу це забути у своєму серці». Тоді невже це прощення? Непрощення у своєму серці – це щось схоже на те, як ми потихенько вбиваємо почуття до людини. А Ісус Христос вчить нас прощати, прощати так, як прощає Отець Небесний.
Зрештою, Господь дав нам молитву «Отче наш». Кожного дня ми промовляємо цю молитву, але, як ми молимося її? В ній ми чуємо такі слова: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим». І тоді над нами не Господь чинить суд, але ми самі. Коли ми хочемо, щоби Господь все нам простив, все нам забув, то і ми повинні прощати іншому. Потрібно пам’ятати про Боже милосердя, бо ми так часто користаємо із цього милосердя, так часто випрошуємо його, забуваючи, що ми є грішниками, великими грішниками. Господь усе нам прощає. У псалмі 36 ми можемо знайти слова, котрі повторюються 26 раз: «Бо милосердя Його повіки». Так, Його милосердя є бездонне, воно триватиме повіки, воно є безмежним і до мене, і до тебе, і до кожного із нас. І ми черпаємо із нього. Та чи ми буваємо милосердними до свого ближнього?
