Проповідь на 12 неділю по Зісланні Святого Духа

Віковічне запитання, яке турбувало й турбує не одне покоління людей: «Що потрібно зробити, щоби спасися?». Це ж саме запитання можна переосмислити по-іншому: «Як мені жити, щоби спастися?». Ми так часто шукаємо якихось складних рішень, ми так часто будуємо складні плани, зовсім не бачачи, що вершина досконалості завжди є у простоті.

Господь у Своїй простоті нам об’являється. І Господь прагне, щоби у цій простоті ми дійшли до Нього. Дуже багато богословів схильні називати цей уривок, який ми чули під час євангельського читання, – втраченим покликанням. Бо любити багатство – це втратити довіру до Бога, втратити довіру в те, що Бог опікується нами. Багатство у Старому Завіті було навіть благословенним і свідченням того, що Господь опікується тією чи іншою людиною. Це зовсім не означало, що, якщо людина була багатою, то вона не могла дійти до спасіння. І не означало, що бути багатим – це є великим гріхом. Зовсім ні. Багатство перетворювалося на зло тільки тоді, коли воно закривало перед людиною дорогу до вічності.

Євангелист Матей описує, що приходить до Ісуса багатий юнак. Він хотів у Нього щось запитати, про щось довідатися. Це щось, напевно, його досить довго турбувало. Ми також нерідко стикаємося із цим «щось», коли шукаємо, наприклад, коли не було навігатора, а нам потрібно було знайти те чи інше місце, то, що ми робили? Запитували навколишніх, розпитували, уточнювали деталі і маршрути. Це «щось» дуже цікавило цього юнака. Він прагне дійти до спасіння. Він хоче віднайти дорогу до цього спасіння. Він хоче прямувати до цілі. І, здається те, що чинить юнак є добрим, бо він не зупиняється, а шукає виконання Божої волі.

Проте Ісус Христос говорить чітко, що християнство – це не лише не грішити, а щось набагато більше. Христос говорить: «Якщо хочеш бути досконалий..» (Мт. 19:21). Також в іншому уривку Євангелія ми читаємо: «Будьте досконалі, як Отець ваш Небесний досконалий» (Мт. 5:48). Досконалість бути святим – це є покликанням кожного із нас. Це не тільки – хочу я того чи не хочу. Це є нашим покликанням, бо всі ми маємо бути святими. І досконалість, про яку говорить сьогоднішнє Євангеліє, це не тільки ознака того, що ми не маємо гріха, а ознака нашої любові до іншого, нашого дарування іншій людині.

З однієї сторони Господь хвалить цього юнака: ти добре живеш, бо виконуєш усі заповіді. Ісус не критикує. Проте Він підкреслює, що саме бракує цьому юнакові. Тобі бракує так трішки, так мало потрібно зробити для спасіння. Христос не хоче, щоби ми були літеплими. Він прагне, щоби ми жили в повноті. Він очікує, щоби ми віддавали себе цілковито тільки Йому. Він очікує від нас радикальності у кожному нашому виборі. Саме вона потрібна нам для того, щоби ми йшли із Богом та жили уповні. Можна повзти, можна вдавати, що ми йдемо, можна вдавати, що ми живемо, але чи насправді варто це робити? Наше життя є занадто коротким, щоби його вдавати. Життя наше є занадто коротким, щоби жити його чужим життям. Тому Господь очікує від кожного із нам, щоби ми жили уповні. Нам недостатньо жити тільки Десятьма Божими Заповідями та ще якимись приписами.

Сьогодні бачимо, що Ісус Христос говорить, що полюбити ближнього – це найбільше наше добро. «…піди, продай, що маєш, дай бідним і будеш мати скарб на небі; потім приходь і йди за Мною» (Мт. 19:21). Проте, щоби полюбити Бога потрібно інше: «потім приходь і йди за Мною». Христос зустрічає юнака, Він прагне прихилити його до Себе, показати досконалу дорогу до спасіння та вічного життя. Проте тут виникає інше запитання: Чи цей юнак зустрів Христа? Він бачив Ісус, спілкувався з Ним, чув поради. Але чи він зустрів Христа? Ми читаємо, що цей юнак був добрим, він жив Заповідями Божими, не вбивав, не крав, не чинив перелюбу, не свідчив на свого ближнього, поважав батька-матір, любив свого ближнього. Проте йому недостатньо бути тільки добрим. Потрібно бути дуже добрим, щоби у цій своїй доброті зустріти Бога та іти разом із Ним.

Ми чуємо слова юнака: «Чого мені ще бракує?» (Мт. 19:22). І це запитання стосується кожного із нас. Що ми маємо ще зробити, щоби стати такими, якими нас бажає бачити Господь. Євангеліє говорить, що юнак відійшов сумним. Він відійшов, не залишився. Чому? Бо це був його вибір. Можливо, Ісус хотів кричати: залишися, будь зі Мною. Але Христос залишає цей вибір тільки за юнаком. Ісус Христос дивиться йому услід. Бог є безпомічний перед нашими виборами. Бо Він залишає останнє слово за нами. Ми самі маємо вибирати: іти в сторону Бога чи іти в сторону світу.

І далі ми чуємо слова Господа: «…легше верблюдові пройти через вушко в голці, ніж багатому ввійти в царство Боже» (Мт. 19:24). Христос показує, що нам не є неможливим потрапити у Царство Небесне, але Він відкриває, що нам є так важко туди дійти. Коли ми будемо співпрацювати із Богом, то нам буде все можливо. Співпрацюючи з Богом ми можемо все перемінити, але тут важливо розпочати і відкритися до цієї співпраці.

Ми маємо зрозуміти, що багатство саме в собі ніколи не є і не буде гріховним та злим. Ісус Христос говорить, що може спастися тільки та людина, котра розуміє, що єдиним скарбом є Бог. Ми можемо бути дуже багатими матеріально, але бідними духовно. Якщо поглянемо на наше матеріальне середовище, в якому ми живемо, то можемо побачити, що ми живемо набагато краще, як жили наші батьки, дідусі, бабусі. Так, ми живемо набагато краще, але тут ми можемо також зауважити, що у нашому житті нам бракує людяності. І тільки тоді, коли ми навчимося людяності ми вповні зрозуміємо чим саме є для нас християнство. Коли ж осягнемо християнство, то тут недалеко й до нашої досконалості та святості. Бо що «у людей неможливо, Богові – все можливо» (Мт. 19:26).

Зображення ілюстративне : James ChanPixabay

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.