Павло, посол у кайданах

 «Не стільки тішить мої очі сонце, що зійшло й дарує світлі промені, скільки осяває мою душу Павло, — пише святитель Іван Златоуст. — Сонце опромінює очі, а Павло начебто на крилах підносить нас до самого склепіння небес і зводить душу вище сонця та місяця».

Не буде перебільшенням сказати, що проповідь Павла — «апостола народів» — перевернула світ…


Батьківщиною апостола Павла можна вважати три дуже різних міста: Тарс, Єрусалим і Рим. Тарс, де народився Павло, був столицею Кілікії, елліністичним містом зі своєю юдейською діаспорою. Батько майбутнього апостола належав до коліна Веніаміна, і, мабуть, тому назвав свого сина Савлом, або Саулом, — на честь першого царя Ізраїлю, який походив саме з цього коліна.

А ще, як не дивно, батько Павла мав римське громадянство, що перейшло до його сина: у ті часи цей високий привілей римляни надавали найвідданішим представникам провінційної верхівки. До речі, ім’я Павло — також римського походження, латиною paulus означає «малий». Очевидно, це друге ім’я дали йому первісно як римському громадянинові (такий звичай був дуже поширений).

Крім усього іншого, юний Савло, як і його батько, був фарисеєм. Сьогодні ми вживаємо це слово переважно в значенні «лицемір», але це була одна з течій юдаїзму. Фарисеї були ревними виконавцями і Мойсеєвого Закону, і численних переказів, що виникли вже в наступні століття. Певна річ, аби розібратися в тонкощах Закону й усіх його тлумачень, вимагалася солідна освіта. Саме для цього хлопчика Савла відправили в Єрусалим. Його вчителем став Гамалиїл, найавторитетніший богослов того часу. Коли Єрусалимом пішли чутки про те, що Якийсь Ісус воскрес після страти, і все більше людей стало називати себе Його учнями, фарисеї зажадали негайних репресій, але Гамалиїл розсудливо вгамував їхній запал: «Зоставте тих людей, лишіть їх, бо коли від людей цей задум чи ця справа, вона сама собою розпадеться. Коли ж від Бога, ви не здолієте звести їх зо світу, – щоб ви часом не стали противниками Бога» (Діян. 5, 38–39).

А ось молодий учень Гамалиїла, як це часто буває, не відчував жодних сумнівів. Адже він точно знав, що від Бога, а що — ні! Спочатку він був у тіні, на других ролях, наприклад, люди, які побили камінням першого мученика Стефана, залишили його пильнувати їхній верхній одяг. Однак невдовзі він вирушив у самостійний похід…

Молодий поборник подався до Дамаска — там також була єврейська громада, там теж проповідували учні Ісуса. Це слід було припинити! Але дорогою сталося щось незбагненне. «Коли ж він був у дорозі й наближався до Дамаску, зненацька засяяло навкруг нього світло з неба, і він, упавши на землю, почув голос, що говорив до нього: «Савле, Савле! Чого мене переслідуєш?». Він запитав: «Хто ти, Господи?» А той: «Я – Ісус, що його ти переслідуєш» (Діян. 9, 3–5).

Усе змінилося в один день для палкого юнака. Спочатку він, осліплений дивовижним видінням, вирушив в Дамаск, проте вже зовсім з іншою метою — знайти там одного з християн, Ананію, щоб той зцілив його. А потім Павло вже сам пропові­дував у синагогах Дамаска, що Ісус є дійсно Сином Божим — саме за ці слова він колись переслідував християн.

Проте спочатку потрібно було вибратися з Дамаска: колишні соратники не могли пробачити Павлу зради і тому чатували на нього біля міських воріт, щоби вбити, щойно він вийде з міста. Місцеві християни допомогли: спустили його в кошику з вікна будинку, яке виходило на міську стіну. Але включитися в життя християнської громади йому було не так уже просто — надто побоювалися християни колишнього гонителя. Не раз мусив Павло доводити свою правоту… а точніше, правоту тієї справи, якій він тепер самовіддано служив.

У сорокові роки І ст. розміреному життю Павла приходить край. Книга Діянь так подає початок його місіонерських подорожей: коли християни Антіохії молилися разом, «Дух Святий промовив: «Відлучіть мені Варнаву і Савла на діло, до якого я їх покликав». Тоді вони, попостивши й помолившися, поклали на них руки і відпустили»(Діян. 13, 2-3).

Так почалася перша місіонерська подорож апостола Павла, усього ж їх було чотири. Мабуть, сьогодні мало хто відмовився б здійснити круїз по Середземномор’ю, де мандрував Павло — відвідати острів Кіпр, проїхати гірськими дорогами нинішньої Туреччини, побувати в Афінах. Але в ті часи поїздки зовсім не були схожими на розважальні прогулянки, і згодом Павлу довелося описати це так: «Від юдеїв я прийняв п’ять раз по сорок (ударів) без одного; тричі киями мене бито, раз каменовано, тричі корабель зо мною розбивався; день і ніч перебув я у безодні. У подорожах часто, у річкових небезпеках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від земляків, у небезпеках від поган, у небезпеках у місті, у небезпеках у пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках від братів неправдивих; у праці та втомі, в недосипаннях часто, у голоді та спразі, часто в постах, у холоді й наготі» (ІІ Кор. 11, 24–27).

Утім, Павло мандрував не сам — з ним постійно були супутники. Найбільше ми знаємо про лікаря на ім’я Лука — він написав про свої мандри з Павлом цілу книгу Діянь, включивши туди й розповідь про інших апостолів. Подібно до Луки, і сам Павло володів ремеслом (виготовленням наметів), і тому завжди міг сам заробити собі на життя. У подальшому він так і чинив у своїх мандрівках: аби не бути тягарем для місцевих громад, завжди забезпечував себе сам. Як посол, Павло мав право вимагати, щоб його забезпечили всім необхідним, але він волів бути незалежним.

Якими були місіонерські поїздки апостола? Павло зі своїми друзями залишався в одному місті від кількох днів до кількох місяців, залежно від обставин. Перш за все він ішов до одноплемінників-юдеїв до синагоги, адже й Христос відправляв Своїх учнів перш за все до «загиблих овець дому Ізраїля» (Мт. 10,6). Дехто й справді приймав його проповідь, але частіше траплялося зовсім по-іншому — вожді юдеїв активно відкидали її.

А Павло все не відступався. І вийшло так, що він знайшов собі більш уважну аудиторію — це були люди різних національностей, які ставилися із зацікавленням до його віри в Єдиного Бога та проповіді твердих моральних норм. Вони, тим не менше, не поспішали робити обрізання і брати на себе всі зобов’язання юдейської релігії, і вже абсолютно ніяк не відчували себе зв’язаними всіма звичаями юдеїв. Тому їм легше було прийняти звістку про те, що спасіння приходить через віру в Розіп’ятого й Воскреслого, а не через дотримання цих звичаїв. Церква переставала бути громадою одних лише євреїв — у неї вливалися колишні язичники, які незабаром склали в ній більшість.

Однак і з язичниками було не все так просто. У містечку Лістрі до Павла та його супутника поставилися якраз виключно добре — їх прийняли за… богів і готувалися принести їм жертви! Апостолам ледве вдалося відрадити наївних містян. А у великому місті Ефесі, навпаки, шанувальники богині Артеміди запідозрили, що ці дивні християни позбавлять їх доходів від «релігійного туризму» — адже храм Артеміди Ефеської славився як одне з чудес світу, на нього приїздили подивитися прочани з усіх навколишніх країн. Хай як дивно, у таких складних ситуаціях Павла неодноразово спасало те саме римське громадянство: римські влада й війська були просто зобов’язані захищати свого громадянина, вони не могли віддати його на поталу натовпу чужинців.

Остання подорож Павла мала за кінцеву мету Рим, столицю найбільшої імперії. Павло давно хотів туди навідатися, але все не було нагоди, і ось одного разу… Він саме перебував у Єрусалимі, куди періодично повертався, як до центру народжуваного християнського світу: тут була найперша громада, тут збиралися апостоли. Саме тут духовні вожді юдеїв вирішили покласти край проповіді Павла й направили на нього натовп, який хотів його вбити. Проте ніхто навіть і не міг зрозуміло пояснити, але цей заколотник і відступник заслуговував на смерть поза всяким сумнівом!

Павла взяв під варту командир римського гарнізону — це мало такий вигляд, ніби його взяли під охорону. Тим не менше, якщо проти апостола було висунуте звинувачення — то Павла мали судити. Його під вартою переправляли від одного місцевого правителя до іншого, але звинувачення, які були б зрозумілими й серйозними, так і не прозвучали, і все йшло до того, що Павла мали відпустити на волю. Принаймні останній із суддів, цар Ірод Агріппа, схилявся до цього — та Павло несподівано зажадав суду в самого імператора! Це був один із привілеїв римського громадянина, і ніхто не міг відмовити апостолу в ньому. З точки зору звичайної людини, вимагати такий суд — було безумством: це означало, що Павла під вартою негайно відправлять до Риму, і там він чекатиме доти, поки в імператора з’явиться час особисто зайнятися його справою — чекатиме, можливо, не один рік. І, звісно, результат був абсолютно непередбачуваний, а весь цей час він залишався б в’язнем.

Але зате Павло чудово розумів: уся величезна машина римської державності працюватиме на нього. Йому тепер гарантований проїзд до столиці та проживання в ній — що може бути краще! А кайдани… що ж, він звик називати їх «узами Христа» і зовсім не переймався ними. До того ж ставлення до нього було доволі гуманне, а центуріон, якому було довірено доправити Павла до Риму, сповнювався до нього все більшою повагою і одного разу спас йому життя. Було це так: корабель, що перевозив Павла та інших в’язнів до Італії, потрапив у шторм і сів на мілину біля берегів Мальти. Його вже розбивали хвилі, і охорона хотіла перебити в’язнів, аби вони не втекли, але центуріон заради Павла організував рятувальну операцію, і всі вціліли. А для Павла це стало приводом проповідувати Христа ще й на Мальті!

Книга Діянь закінчується прибуттям Павла до Риму, але на цьому не закінчується історія апостола. Він прожив ще два роки в Римі в ув’язненні, був звільнений, але не перестав проповідувати християнство — тож при імператорі Нероні (у кінці 60-х рр. н. е.) на нього чекав новий арешт, нові звинувачення і цього разу смертна кара. Церква вшановує пам’ять апостола Павла разом з пам’яттю апостола Петра 29 червня (12 липня за новим стилем), визнаючи тим самим особливу роль цих двох учителів християнства.

Та найцікавіше в апостолі Павлові — його власна особистість, адже це єдиний з апостолів, хто залишив так багато листів. У Новому Завіті його ім’я носить цілих 14 послань. Деякі з його послань — справжні богословські трактати, і, перш за все, — Послання до Римлян. Саме його беруть зазвичай за основу творці різноманітних праць з богослов’я Нового Завіту. Але переважно послання звернені до конкретних громад і навіть окремих людей, говорять про їхні особливі проблеми, дають їм відповідні поради. Апостол Павло не був сухим теоретиком або моралізатором, він занурювався у вир життя, усе пропускаючи крізь серце, ні до чого не лишаючись байдужим. Можливо, завершити нашу розмову про апостола Павла варто кількома цитатами з його послань, в яких особливо яскраво виявляються його характер, темперамент, переконання.

«Я ще більше: обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з коліна Веніямина, єврей з євреїв, фарисей за законом; щодо горливості – гонитель Церкви, щодо справедливості в законі – бездоганний. А те, що було мені зиском, з-за Христа я вважав за втрату. Ба, більше: я вважаю за втрату все задля найвищого спізнання Христа Ісуса, Господа мого, заради якого я все втратив і вважаю все за сміття, аби Христа придбати. Не те, щоб я осягнув уже мету чи був уже досконалим, але змагаю далі, чи не здобуду її, бо саме на те Христос Ісус і здобув мене» (Флп. 3, 5–8, 12).

«Як незнані, а проте надто знані; як ті, що вмирають, а все живі; як карані, та не забиті; як сумні, та завжди веселі; як бідні, а багатьох збагачуємо; як ті, що нічого не мають, а все посідаємо» (2 Кор. 6, 9–10).

І, нарешті, слова, які можуть нам пояснити, чому Павла часто називають «засновником християнства». Він зовсім нічого не «винайшов», але так говорив про себе: «Я бо через закон для закону вмер, щоб для Бога жити: я -розп’ятий з Христом. Живу вже не я, а живе Христос у мені. А що живу тепер у тілі, то живу вірою в Божого Сина, який полюбив мене й видав себе за мене» (Гал. 2, 19–20). Він надзвичайно сильно та яскраво показав, що це означає — бути християнином. Апостол Павло прожив справді християнське життя — і тому по його слідах, як і по слідах інших апостолів, праведників і вчителів, люди досі приходять до Христа.

За матеріалами: http://otrok-ua.ru/ua

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com