Навіщо шукаєте Живого з мертвими?

 Минула ніч після суботи, відбутої учнями Iсуса Христа у покої, як того вимагав закон Мойсея. У цей день вони нічого не могли зробити, і тривожна виснажлива ніч не полегшила їхньої скорботи. У думках про те, наскільки вбогим був похорон їхнього дорогого Рабі, навряд чи спочили вони. Любляче серце вимагало віддати останню шану Спочилому і довершити поховальний обряд — здійснити повне помазання тіла. Пахощі та запашні масті були наготовані, і ледь розвиднілося, як вірні учениці Христа вже йшли вулицями Єрусалима, несучи наготовані аромати. Про варту, поставлену біля Гробу Господнього, і про те, що вхід у печеру був запечатаний, вони не знали, але їх непокоїло: як відсунути камінь від дверей Гробу? Як же вони здивувалися, коли побачили, що камінь відсунуто! Але раптом помітили юнака, вбраного в білий одяг. З його вуст вперше пролунала визначна звістка, яку повторили потому мільйони вуст і яка змінила все життя: Ісуса шукаєте Назарянина, розіп’ятого; Він воскрес, Його нема тут. Лише два слова — Він воскрес, — але яка величезна в них сила! Ці два слова перевернули весь світ, зруйнували язичницьку церкву вщент і створили велику Християнську Церкву.


Без віри у Воскреслого Христа нема християнства. Ось чому всі супротивники нашої віри завзято намагаються похитнути істину Воскресіння. Кажуть, що Воскресіння не можна розуміти так, як розуміє його християнська Церква — таке розуміння передбачає смерть. Тоді можна думати, що Христос на хресті не помер. Він лише глибоко знепритомнів, а потім отямився у печері. «Ну, і що ж далі?» — запитаємо ми. Далі, вочевидь, Христос підвівся зі Свого ложа, відсунув величезний камінь від дверей гробу і пішов з печери… До цього необхідно додати, що в той же день Господь разом з двома учнями здійснив подорож у селище Емаус, яке знаходилося від Ієрусалима на відстані 60 стадій. Все це настільки неможливо, що припущення про непритомність Господа зводиться до найнісенітнішої вигадки. «Людина з пробитими ногами, — пише доктор медицини Шистов, — не лише не могла б пройти на третій день до Емауса, але, з медичного погляду, вона не могла б стояти на ногах раніше місяця після зняття його з хреста». Крім того, як справедливо зазначають самі раціоналісти, напівживий страдник, який ледве виповз із гробниці, потребував дбайливого догляду і затим зрештою помер, не міг би справити на учнів враження тріумфального переможця над смертю та могилою.

Нарешті, одна подробиця, зазначена святим Іоанном, очевидцем останніх хвилин життя Спасителя, не залишає сумнівів у справжній смерті Христа. Воїни прийшли до Ісуса і побачили Його мертвим, — оповідає апостол Іоанн, — і не перебили у Нього гомілок, але один із воїнів списом простромив Йому ребра, і зараз витекла кров та вода. І самовидець засвідчив, і правдиве свідчення його; він знає, що каже істину, щоби ви повірили. Та виразність, з якою Іоанн підкреслює істинність свого свідчення, не дозволяє в ньому сумніватися, а на вказаний ним факт отці Церкви завжди посилалися у своїй полеміці з єретиками-докетами. Справа в тому, що, як можна судити на основі слів євангеліста, удар списа, очевидно, розірвав передсердя, кров, що витікла, виявилася змішаною із серозною рідиною, — симптом безсумнівної смерті, як стверджують медики.

Через безглуздість розглянутої теорії лунають інші голоси: так, Христос помер на хресті, у цьому не може бути жодних сумнівів. Але можна вважати, що Він не воскрес, що після смерті викрали тіло Його і розпустили чутку про Його воскресіння.

Та хто ж міг викрасти тіло Спасителя? Книжники? Першосвященики? Фарисеї? Неможливо, оскільки при першому повідомленні про вигадане воскресіння Христа вони, як зацікавлені в спростуванні подібних чуток, показали би всім його труп і цим, безумовно, поклали б край усіляким чуткам та припущенням. Ймовірно, воїни римської варти викрали Спасителя? Ні. Вони геть не були зацікавлені в цьому. За умови тої залізної дисципліни, яка панувала у військах, вони ніколи не зважилися б на таке. Лишається, відтак, визнати, що самі учні Христа викрали тіло свого Вчителя і потім розповсюдили чутку про Його воскресіння. Якщо цього не могли здійснити ні першосвященики, ні воїни, то апостоли тим паче не зважилися б на це. Люди, охоплені страхом і жахом, не могли за кілька годин на очах варти пройти в печеру і викрасти тіло Христа.

За проповідь про воскресіння Спасителя апостолів переслідували, катували, спалювали на вогнищах, розпинали на хрестах. Питається, який же був для учнів інтерес вдаватися до обману? Як ця брехня могла вкоренитися у свідомості людей і не викритись, а протриматись цілі століття? Якщо апостоли розповсюдили неправдиві чутки про воскресіння Христа, то як їм могли повірити? Як цьому повірили Матір Христа і Його брати? До того ж, така вигадка могла би з’явитися в тому випадку, якби апостоли очікували воскресіння свого Вчителя. Але в тому й справа, що вони про воскресіння Христа навіть і не думали, і коли Господь попереджав їх, що Йому належить бути вбитим і затим воскреснути, вони навіть не розуміли Його — настільки далекою від них була ця думка. Якщо навіть припустити, буцімто учні викрали останки свого Вчителя, то можна з певністю сказати, що такий їхній план виявився би безплідним. Третє заперечення. Воно найпоширеніше і, варто зазначити, найнеобґрунтованіше. Кажуть: Ісус Христос помер і не воскрес. Але учні Його, «завдяки своєму збудженому стану», побачили примару Христа і уявили, що бачили самого Вчителя. Припущення це повністю протирічить євангельській оповіді про появу Воскреслого Спасителя. У тексті Євангелія читаємо наступне: Ісус став посеред них і сказав їм: мир вам. Вони, знітившись і злякавшись, подумали, що бачать духа. Але він сказав їм: нащо знічуєтесь? Подивіться на руки Мої і на ноги Мої; торкніться Мене і роздивіться, бо дух плоті та кісток не має, а Я, бачите, маю. Коли ж вони від радості ще не вірили і дивувались, Він сказав їм: чи не маєте тут чогось їсти? Вони подали Йому кусника риби печеної і сотового меду. І, взявши, їв перед ними. Думка про примару майнула і в голові апостолів, коли вони побачили. Та Спаситель Сам спростував цю думку тим, що запропонував доторкнутися до Себе і зажадав їжі.

Передусім, Сам Спаситель говорив про Своє воскресіння. Говорив не притчами, а прямо, ясно, зрозуміло. Під час перебування в Галілеї Ісус сказав Своїм учням: Син Людський відданий буде в руки людські, і вб’ють Його, і в третій день воскресне. Після Преображення, коли учні сходили з гори, заборонив їм, кажучи: нікому не повідайте про це видіння, допоки Син Людський не воскресне із мертвих. Про ці слова нагадували учням і ангели, коли з’явилися їм після воскресіння Христа і сказали: Чого шукаєте живого серед мертвих? Його нема тут: Він воскрес. Згадайте, як Він казав вам, коли був іще в Галілеї, що Сину Людському належить бути відданому в руки людей грішників, і розіп’ятому, і в третій день воскреснути.

Ми віримо у Воскресіння тому, що після смерті Його бачили воскреслим. Без Воскресіння Христового неможливо пояснити той перелом, який стався в душі апостолів. Адже учні Христа до останнього моменту не знали, навіщо приходив Божественний Учитель, не розуміли Його вчення, застерігали Його від майбутніх страждань. І раптом усього через три дні вони зрозуміли вчення Христа так глибоко, як, може, нікому із наших сучасників не вдалося збагнути. Із слабких, заляканих людей вони раптом стають сміливими, переконаними проповідниками нового вчення, за торжество якого вони віддали своє життя. Жоден факт не лишив настільки глибоких слідів в історії, як цей. Уся історія наступних віків подає розвиток і розповсюдження християнських ідей, центральною з них є звістка про Воскресіння. Якщо звістка про Воскресіння була не більше ніж обманом чи грою уяви, то яким чином усе людство могло перебувати під гіпнозом цієї омани цілі століття? Що б не казали супротивники християнства, ми все ж таки з твердим переконанням і радісною вірою скажемо: «Христос Воскрес!»

У цьому факті Воскресіння Христового — торжество нашої віри, торжество безсмертя. Якщо Христос воскрес, то він не такий смертний, як ми. Якщо ж Він не воскрес, то Він, звичайно, лише людина, а не втілення Божества. Якщо Він не воскрес, то ми маємо право сумніватися в усіх Його чудесах, у всьому тому, що Він казав про Самого Себе. Якщо ж Він воскрес, то це чудо з чудес, перед яким бліднуть усі інші євангельські чудеса. Без Воскресіння Христового неможливою була б і проповідь апостолів, яка мала за основу віру у Воскреслого Господа і розповсюдила її по всьому світу.

Якщо Христос не воскрес, то ми змушені визнати дещо жахливе, неймовірне, а саме: фарисеї, книжники та першосвященики були праві. Син же Людський був неправий. Варто лише відмовитися від Воскресіння, — потрібно буде відмовитися і від Праведного, Святого Бога, не можна більше вірити в перемогу правди і добра. Як може йтися про перемогу взагалі над злом, над неправдою, якщо Христос не воскрес?

Якщо ця вседосконала моральна Особистість без жодної плями і вади, чиста, нескінченно велика і сильна за Своєю безкорисливою любов’ю переможена ненавистю, пригнічена грішними та недостойними людьми, зазнала поразки в Своїх ідеальних прагненнях; якщо цю найчистішу Істоту, що знаходилася в такому щирому спілкуванні з Владикою світу як Син зі Своїм Батьком і Йому одному служила, засудили неправедним судом, закатували, зганьбили, розіп’яли і умертвили на хресті, і Бог не виявив жодного співчуття до Неї, дозволив безславно загинути і не прославив Її в торжестві Воскресіння, то, значить, нема правди на землі, нема нічого чистого і святого в цьому грішному, брудному і бридкому нашому світі.

Якщо перемогли Каіафа та Іуда, то знищено самий принцип правди. Тоді добро безсиле і ніколи не зможе здолати неправду. Тоді на хресті сталося щось жахливе: зло взяло гору над втіленим Добром, брехня над Істиною, ницість над Чистотою, самолюбство та ненависть над Любов’ю та Безкорисливістю. Але якщо Христос воскрес, то це значить, що правда і добро виявилися могутнішими за зло. Тоді можна вірити, що є правосудний Бог, є правда, є добро.

Воскресіння Христове є, зрештою, торжеством безсмертя. Тут життя восторжествувало над смертю. Якщо Христос не воскрес, то ми могли би стверджувати, що закон смерті непереможний. Без Воскресіння Христового думка про безсмертя, таким чином, лишалася б завжди під великим сумнівом. Але якщо один Син Людський воскрес, то, значить, безсмертя — не мрія, не фантазія; значить воно можливе у вічності як дійсний факт, і в цьому ми маємо незаперечну запоруку і нашого безсмертя — безсмертя усіх синів людських. Ми можемо вірити, що і ми воскреснемо слідом за Христом.

Звідси маємо зробити і наступний висновок: якщо існує безсмертя, то все життя набирає глибокого змісту як підготовчий період до майбутньої вічності. Якщо ж безсмертя нема, то життя — тільки дивна, незрозуміла нісенітниця, безглуздя. Навіщо, — скажемо словами апостола, — і ми щомиті зазнаємо лиха?.. станемо їсти й пити, бо завтра помремо. Звісно, не варто, якщо нема воскресіння, нема і безсмертя. І для невіруючих у майбутнє життя на всі складні питання: «для чого? навіщо?» — відповіді нема.

Але Христос воскрес, і для нас все стає ясно. У Його воскресінні розв’язуються всі питання про цілі та задачі життя. Життя — уже не «не дар марний, дар випадковий», а великий дар Творця людині, даний для того, щоб вона могла досягти вічного, вищого блаженства. Самі страждання, що ними повне життя, вже не бентежать нас, бо ми починаємо розуміти, що ці страждання готують нас і ближніх наших до блаженного життя з Богом. Навіть смерть не страшна, бо для нас це — лише перехід в інше життя.

Христос воскрес і для нас відкрилася брама Царства, наглухо зачинена для людини після її гріхопадіння. Нам лишається лише слідувати за Ним. Ось чому для нас так багато глибокого, таємничого, радісного смислу в тропарі святої Пасхи, який ніколи ми не перестанемо повторювати: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть поправ і сущим во гробах життя дарував».

За матеріалами сайту: “Духовний Дзвін”

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *