Перемога над смертю

Подія Христового воскресіння

Ймовірно, немає людини на землі, яка б не чула про смерть і воскресіння Господа нашого Ісуса Христа. Але, в той час, коли самі факти Його смерті і воскресіння так широко відомі, їх духовна суть, їх внутрішній зміст є таємницею Божої мудрості, правосуддям і Його нескінченною любов’ю. Кращі людські уми безсило схилялися перед цією незбагненною таємницею спасіння.


Тепер коротко згадаймо головні події, пов’язані з воскресінням Спасителя. Як оповідають євангелисти, Господь Ісус Христос помер на хресті у п’ятницю, близько трьох годин після обіду, напередодні єврейської Пасхи. У той же день ввечері Йосип Ариматейський, людина багата і благочестива, разом з Никодимом зняли з хреста тіло Ісуса, помазали його запашними олійками, обвили полотном («плащаницею»), як належало за єврейськими традиціями, і поховали в кам’яній печері. Цю печеру Йосип висік у скелі для власного поховання, але з любові до Ісуса поступився Йому. Ця печера знаходилася в саду Йосипа, поруч з Голготою, де розіп’яли Христа. Йосип і Никодим були членами Синедріону (верховного юдейського суду) і одночасно таємними учнями Христа. Вхід у печеру, де вони поховали тіло Ісуса, вони заклали великим каменем. Поховання відбувалося поспішно і не за всіма правилами, так як у цей вечір починалося свято юдейської Пасхи.

Незважаючи на свято, в суботу вранці, первосвященики й книжники пішли до Пилата і просили у нього дозволу приставити до печери римських воїнів, щоб охороняти Покійного. Камінь, який закривав вхід у гробницю, запечатали. Все це було зроблено з обережності, так як вони згадали пророцтво Ісуса Христа, що Він воскресне на третій день після Своєї смерті. Так юдейські начальники, самі того не підозрюючи, підготували неспростовні докази воскресіння Христа.

Де перебував Господь після того, як Він помер? За вченням Церкви, Він зійшов в ад зі Своєю спасаючої проповіддю: “Він пішов проповідувати навіть тим духам, що в темниці; тим, що колись були неслухняні, яких очікувало довготерпіння Боже за часів Ноя” (1 Пет. 3,19-20).

На третій день після Своєї смерті, в неділю, рано-вранці, коли ще було темно і воїни знаходилися на своєму посту біля запечатаного гробу, Господь Ісус Христос воскрес із мертвих. Таємниця воскресіння, як і таємниця втілення, – незбагненні. Воїни не бачили, що сталося в печері, і після воскресіння Христа продовжували вартувати спорожнілу труну. Незабаром стався землетрус, коли Ангел Господній, що зійшов з неба, відвалив камінь від дверей гробу і сів на ньому. Вид його був, як блискавка, і одежа його була білосніжна. Воїни, злякавшись Ангела, розбіглися.

Ні жінки-мироносиці, ні учні Христа нічого не знали про те, що трапилося. Так як поховання Христа було скоєно поспішно, то жінки-мироносиці домовилися на наступний день після свята Великодня, тобто по-нашому – в неділю, піти до гробу і закінчити помазання тіла Спасителя запашним миром. Коли почало світати, Марія Магдалина, Марія Якова, Соломія та деякі інші благочестиві жінки пішли до гробу з запашним миром. Прямуючи до місця поховання, вони переживали: «Хто відвалить нам камінь від гробу?» – Тому що, як пояснює Євангелист, камінь був дуже великим. Перша прийшла до печери Марія Магдалина. Бачачи труну порожньою, вона побігла назад до учнів Петра і Івана і повідомила їм про зникнення тіла Вчителя. Трохи згодом прийшли до гробу інші мироносиці. Вони побачили у гробі юнака, що праворуч сидів, одягненого в білу одежу. Таємничий юнак сказав їм: «Не жахайтеся! Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого Він воскрес, його нема тут. Ось місце, де його були поклали. Але йдіть, скажіть його учням та Петрові, що випередить вас у Галилеї» (Мк. 16,6-7). Схвильовані несподіваною звісткою, вони поспішили до учнів.

Тим часом апостоли Петро та Іван, почувши від Марії про те, що трапилося, прибігли до печери: але, знайшовши в ній лише пелени і хустку, що була на голові Ісуса, повернулися додому в здивуванні. Після них Марія Магдалина повернулася на місце поховання Христа і стала плакати. У цей час вона побачила у гробі двох ангелів у білому одязі, які сиділи – один у голові, інший у ніг, де лежало тіло Ісуса. Ангели запитали у неї: «Жінко, чого плачеш?» – «Узяли мого Господа, – відповідає вона їм, – і не відаю, де покладено його». І каже їй Ісус: «Жінко, чого ж ти плачеш, кого шукаєш?» Гадавши ж вона, що це садівник, говорить йому: «Пане, коли ти забрав його, то повідай мені, куди ти його поклав, – а я заберу його». Мовить до неї Ісус: «Маріє!» А та обернулась та до нього по-єврейському: «Раввуні!» – що у перекладі означає: «Учителю!». А Ісус їй каже: «Не стримуй мене, не зійшов бо я ще до Отця мого, але йди до моїх братів і повідай їм: Іду я до Отця мого й Отця вашого, до Бога мого й Бога вашого» (Ів. 20,5-17).

Цього ж ранку воїни прийшли до первосвящеників і повідомили їм про Ангела і про спорожнілий гріб. Ця звістка дуже схвилювала юдейських начальників: справдилися їх тривожні передчуття. Тепер їм насамперед належало подбати про те, щоб народ не повірив у воскресіння Христа. Зібравши раду, вони дали воїнам багато грошей, наказавши поширювати слух, ніби учні Ісуса вночі, в той час, коли воїни спали, вкрали Його тіло. Воїни все так і зробили, і так слух про крадіжку тіла Спасителя потім довго тримався в народі.

У перший день Свого воскресіння Господь кілька разів являвся Своїм учням, які ховалися від переслідувань поодинці і групами в різних частинах Єрусалиму. За церковним переказом, Христос спочатку з’явився Своїй Матері, щоб потішив Її материнську скорботу. Потім Господь з’явився і іншим жінкам-мироносицям, сказавши їм: «Радійте!» Жінки-мироносиці поспішили поділитися цією радісною звісткою з іншими апостолами. У той же день Господь з’явився ще апостолу Петру і двом учням – Луці та Клеопі, що йшли в Еммаус. Увечері ж Він з’явився всім апостолам, які зібралися, щоб обговорити чутки про Його воскресіння. Боячись юдеїв, апостоли замкнулися в одному з будинків Єрусалима (За переказами, – в «Сіонській світлиці,» де була здійснена Тайна вечеря і де через сім тижнів після Великодня Святий Дух зійшов на апостолів).

Через тиждень після цього Господь знову з’явився апостолам і в тому числі апостолу Томі, який був відсутній при першому з’явленні Спасителя. Аби розвіяти сумніви Томи щодо Свого воскресіння, Господь дозволив йому доторкнутися до Своїх ран, і після того повірив Тома, припав до Його ніг, вигукнувши: «Господь мій і Бог мій!» (Ів. 20,28). Як оповідають далі євангелисти, протягом сорокаденного періоду після Свого воскресіння Господь ще кілька разів являвся апостолам, розмовляв з ними і давав їм останні настанови. Незадовго до Свого вознесіння Господь з’явився більш як п’ятистам віруючим.

На сороковий день після Свого воскресіння Господь Ісус Христос в присутності апостолів вознісся на небо і з тих пір Він перебуває по «правиці» Свого Отця. Апостоли ж, підбадьорені воскресінням Спасителя і Його славним вознесінням, повернулися в Єрусалим, очікуючи зішестя на них Святого Духа, як обіцяв їм Господь.

Взаємозв’язок між старозавітної і новозавітної Пасхою

Як ми знаємо, старозавітний час був періодом приготування єврейського народу до приходу Месії. Старозавітний закон, за словами святого апостола Павла, був «так що закон був нашим вихователем, аж до Христа, щоб вірою ми оправдалися» (Гал. 3,24) і «Закон бо, мав лиш тінь майбутніх благ» (Євр. 10,1).

Єврейська Пасха святкується в 14-й день місячного місяця Нісана. Цей день завжди припадає навесні, на повний місяць. З єврейською Пасхою тісно пов’язана християнська Пасха. Перший Вселенський Собор, що зібрався в Нікеї в 325-му році, постановив святкувати християнську Пасху в недільний день в період весняного рівнодення, і обов’язково після єврейської Пасхи. Керуючись цією постановою Собору і астрономічними обчисленнями, олександрійські вчені виробили систему обчислення дня християнської Пасхи на кожен рік. Так виникла «Пасхалія» – таблиця днів Великодня на багато років вперед. Чергування пасхальних днів повторюється кожні 532 роки (індіктіон). Згідно пасхалії, найшвидша Пасха припадає 22 березня за старим стилем (4-го квітня за новим стилем), а найпізніша – 25-го квітня за старим стилем (8-го травня за новим стилем). З пересуванням Великодня пересуваються і залежний від неї Великий піст та свято Господнього Входу в Єрусалим (за тиждень до Пасхи), Господнє Вознесіння (на 40-й день після Великодня) і Пресвятої Трійці (на 50-й день після Великодня).

У знаменному збігу смерті і воскресіння Господа Ісуса Христа з святом старозавітної Пасхи слід бачити Божу вказівку на глибокий внутрішній зв’язок між цими двома подіями, про що докладно пише святий апостол Павло у своєму посланні до Євреїв. Зіставимо тут паралельно події обох Пасх.

СТАРОЗАВІТНА ПАСХА

“І нехай візьмуть крові й помажуть нею одвірки і наддвірок у домах, де їстимуть його” (Вих. 12,7) та “Кров буде вам знаком по домах, де будете, і як побачу кров, мину вас, і не впаде на вас ніяка смертна язва, як каратиму Єгипетську землю. І стане вам цей день на спомин, і ви святкуватимете його як свято Господнє; як установу вічну для всіх ваших родів святкуватимете його” (Вих. 12,13-14).

Перехід євреїв через Червоне море: “і сини Ізраїля ввійшли і йшли серединою моря по суші; вода була для них стіною праворуч і ліворуч” (Вих. 14,22) і позбавлення від єгипетського рабства.

Синайське законодавство на 50-й день по виході з Єгипту і укладення союзу (завіту) з Богом (Вих. 19).

Бог посилає манну: “Коли ж роса зникла – ось на пустині зверху щось дрібненьке, крупчасте й тоненьке, мов іній по землі” (Вих. 16,14).

40-річна мандрівка пустинею і різні випробування, які зміцнили єврейський народ у вірі в Бога.

Піднесення мідного змія, дивлячись на якого євреї спасалися від укусів отруйних змій: “І зробив Мойсей мідяного змія й повісив його на стовпі; і коли кого-небудь кусала гадюка, то він звертав очі на мідяного змія й лишався живий” (Чис. 21,9).

Вступ євреїв в обіцяну їх батькам землю (Іс. Нав. 4).

НОВОЗАВІТНА ПАСХА

Розп’яття на хресті Агнця Божого, кров’ю Якого спаслися всі люди: “І знайте, що не тлінним золотом чи сріблом ви були вибавлені від вашого життя суєтного, яке ви прийняли від батьків ваших, а дорогоцінною кров’ю Христа, непорочного й чистого ягняти” (І Петр. 1,18-19).

Хрещення у воді і позбавлення від влади диявола: “Не хочу бо, брати, щоб ви не знали, що всі наші батьки були під хмарою, що всі перейшли через море, що всі христились у Мойсея, у хмарі та в морі” (1 Кор. 10,1-2.

Зішестя Святого Духа на апостолів у 50-й день після Великодня і встановлення Нового Завіту (Діян. Апост. 2).

Куштування Небесного Хліба – Тіла і Крові Христової: “Я – хліб життя. Хто приходить до мене – не голодуватиме; хто в мене вірує – не матиме спраги ніколи” (Ів. 6,35).
Життєві випробування, які повинен кожен християнин перенести.

Позбавлення від докорів духовного змія – диявола силою Хреста: “Тож так, як Мойсей змія підняв у пустині, – так треба Синові Чоловічому бути піднесеним” (Ів. 3,14).
Обіцянка нового неба і нової землі, на яких буде мешкати справедливість: “Нового ж неба й землі нової, згідно з його обіцянкою, очікуємо ми, в яких справедливість перебуває” (ІІ Петр. 3,13).

З цього зіставлення великодніх подій ми бачимо, як події старозавітної Пасхи служили прообразом новозавітної. Ось чому апостоли, святкуючи новозавітну Пасху, стверджували: «Пасха наша, Христос, принесений у жертву!» (1 Кор 5,7).

Пророцтва про воскресіння Месії

Про воскресіння Месії свідчать багато старозавітних пророцтв. Серед них треба згадати ті, які передбачали, що Месія буде не тільки людина, але і Бог. Дивись, наприклад: Псалми 2-й, 44-й і 109-й; Іс. 9,6; Єр. 23,5; Мих. 5,2; Мал. 3,1. Про воскресіння Месії також свідчать пророцтва, що говорять про Його вічне Царство, наприклад: Бут. 49,10; 2 Цар. 7,13; Пс. 2; Пс. 131,11; Єз.; Дан. 7,13.

Найбільш чітким та ясним є пророцтво Ісаї про воскресіння Христа, що займає всю 53-у главу його книги. Пророк Ісая, який жив більше 700 років до Різдва Христового, описавши страждання Христа з такими подробицями, ніби він стояв біля самого підніжжя хреста, закінчує свою розповідь такими словами:

«Гріб йому призначили разом з безбожними, і з злочинцями його могила, хоч він і не вчинив насильства, і не було обману в устах у нього. Та Господь схотів придавити його стражданням. Якщо він принесе своє життя в покуту, то узрить потомство, житиме довго, і рука його вчинить успішно волю Господню. Після трудів душі своєї він побачить світло і насититься своїм знанням. Слуга мій виправдає багатьох, їхні беззаконня понесе на собі. Тому я дам йому, як пай, премногих; він з сильними буде ділити здобич, бо видав на смерть свою душу і був зачислений до лиходіїв, коли він узяв на себе гріхи багатьох і за грішників заступався» (Іс. 53,9-12).

Заключні слова цього пророцтва прямо говорять про те, що Месія після Своїх страждань і смерті оживе і буде прославлений Богом Отцем. Про воскресіння Христа передбачив також цар Давид в 15-му псалмі, в якому від імені Христа Давид каже: «Господь – передо мною завжди; тому що він у мене по правиці, не захитаюсь. Тим то й радується моє серце, і душа моя весела, і тіло моє спочине безпечно. Бо не покинеш душі моєї в Шеолі і не даси твоєму побожному уздріти зітління. Ти мені стежку життя покажеш, повноту радощів, що в тебе; блаженство по твоїй правиці вічне» (Пс. 15,8-11, див також Діян. 2,25 і 13,35).

Воскресіння Ісуса Христа було засвідчено Ангелами: Мт. 28,5-7; Мр. 16,5-7; Лк. 24;4-7,23; Апостолами: Діян. 1,22; 2,32; 3,15; 4,10 і 33; 5,30-32; 10,29-41; 13,31; 1 Кор. 15,15; Його ворогами: Мт. 28,11-15; і, найбільше, – тим морем чудес, які відбувалися і продовжують відбуватися ім’ям Господа нашого Ісуса Христа.

Таким чином, пророки заклали в свій народ основу віри в пришестя і воскресіння Месії. Ось чому апостоли з таким успіхом поширювали серед єврейського народу віру в воскреслого Христа, незважаючи на перешкоди з боку релігійних вождів єврейського народу.

Плоди воскресіння Христового

«Як в Адамі всі вмирають, так у Христі всі оживуть» (1 Кор 15:22). Ці апостольські слова говорять не тільки про фізичне воскресіння людей, але, в першу чергу, про духовне відродження. Як смерть буває двояка – духовна і фізична, так і воскресіння буває двояке – духовне і фізичне. Духовна смерть Адама, що складалася у втраті спілкування з Богом, передувала його фізичної смерті. Від Адама смерть, як результат морального ушкодження, перейшла на всіх людей. Воскресіння Христове є початком нашого духовного воскресіння, пробудження в нас духовних прагнень, а також морального відродження. Про це духовне воскресіння віруючих Господь казав: «Настає час, і тепер уже є, коли мертві почують голос Сина Божого і почувши – оживуть» (Ін. 5:25). Це є те «перше» воскресіння, про який йдеться в книзі Апокаліпсис (Одкр. 20:5). Полягає вона в тому, що люди, увірувавши в Сина Божого, в таїнстві хрещення народжуються для духовного життя, стають здатними жити вищими інтересами і сприймати вищі відчуття. Благодать Божа допомагає християнам удосконалюватися в чеснотах, духовно зростати. Тому апостоли втішали християн нагадуванням про те, що вони, на противагу невіруючим язичникам, вже «воскресли з Христом» (Кол. 3:1).

Духовне воскресіння в цьому житті послужить фундаментом для фізичного воскресіння, яке силою всемогутнього Бога станеться в останній день існування цього світу. Тоді душі всіх померлих повернуться в їхні тіла, і всі люди оживуть, незалежно від того, де і як вони померли. Але вигляд воскреслих буде відображати їх внутрішній стан: одні будуть виглядати світлими і радісними, інші – страшними, як ходячі мерці. Про загальне воскресіння Господь передбачив у таких словах: «Настає час, коли всі, хто в гробах, Його голос (голос) Сина Божого; і підуть ті, що чинили добро, на воскресення життя, а котрі зло – у воскресіння засудження» (Ін. 5: 28-29).

При цьому, майбутнє загальне воскресіння мертвих треба відрізняти від тимчасових воскрешень померлих, які Господь Ісус Христос і його учні здійснювали, згідно з Євангелієм і книзі Діянь Апостолів. Наприклад: воскресіння дочки Яіра, сина Наїнської вдови і Лазаря, що лежав у труні чотири дні, та інші. Те було тимчасовим пробудженням від смерті, так що після певного часу відроджені знову померли, як і всі люди. Але загальне воскресіння з мертвих буде вічним воскресінням, в якому душі людей назавжди з’єднаються з їх нетлінними тілами. При загальному воскресінні праведні люди повстануть перетвореними, одухотвореними і бессмертнимі.Первим воскреслим з таким оновленим і натхненним тілом був Господь Ісус Христос, Якого Апостол називає «Первістком померлих» (1 Кор. 15:20). «Тоді (при загальному воскресінні) праведники засяють, як сонце, в Царстві Отця їх» (Мт. 13:43).

Свято християнської Пасхи святкується християнами так радісно тому, що вони у великодні дні більш, ніж в інший час року, відчувають відроджуючу силу воскресіння Христового, – ту силу, яка скинула владу темряви, звільнила душі з пекла, відкрила двері до раю, перемогла узи смерті, влила життя і світло в душі віруючих. Чудово ще, що пасхальна радість поширюється на таку велику кількість людей, – не тільки на глибоко віруючих, а й на теплохладних і далеких від Бога. На Великдень весь світ і навіть, здається, бездушна природа радіють перемозі життя над смертю.

За матеріалами сайту: “Духовний Дзвін”

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *