Вдячність Богові

Проповідь на 29 неділю по Зісланню Святого Духа

Молода жіна Пем щоранку, дорогою на роботу, зустрічала жінку середніх років, котра просила милостиню. Пем завжди старалася подати їй щось із грошей. Натомість жінка посміхалася та бажала доброго ранку. Щоденне спілкування із цією жінкою для Пем стало частиною життя. Проте через деякий час ця бідна жінка зникла. Десь за рік чи півтора вона знову появилася на своєму старому місці. Побачивши її, Пем поспішила витягнути із сумки гаманець. Проте жінка зупинила її: «Мені не потрібні гроші. Я знайшла роботу». Вона витягнула зі своєї торби невеличкий пакунок та простягнула Пем. Цього разу жінка хотіла подякувати всім своїм доброчинцям, вона на зароблені гроші спекла печиво та роздавала його своїм благодійникам.

Сьогоднішнє євангельське читання (Лк. 17:12-19) розповідає нам про хворих проказою людей, котрих зцілив Ісус. Нам не зрозуміти того стану, в якому опинялися люди хворі на проказу. Це була жахлива хвороба шкіри. Шкіра хворого втрачала свій здоровий колір, з’являлися виразки, набряки, людина втрачала відчуття у своїх кінцівках, а тіло починало гнити на живій людині, при цьому розповсюджувався неприємний запах.

В Старому Завіті був припис, що хворих проказою висиляли із звичайних поселень, а коли вони опинялися біля інших людей, то мали кричати: «Нечистий», щоби з ними ніхто не стикнувся (пор. Лев. 13:45-46).

Напевно, гірше за фізичний біль ці хворі переносили біль від того, що вони були відірвані від своєї сім’ї. вони не могли контактувати зі своїми дітьми чи онуками. Такі нещасні люди збиралися у групи та блукали разом, шукаючи поживи.

Саме таких 10 хворих приходять до Ісуса з одним простим проханням: «Ісусе, Наставнику, змилуйся над нами!» (Лк. 17:13). На прохання цих прокажених Ісус відповідає: «Ідіть та покажіться священикам» (Лк. 17:14).

Місцевий священик був не тільки провідником молільного зібрання, але він так само мав засвідчити, що хворий зцілився від прокази та міг жити у спільноті (пор. Лев. 13:14).

Ці люди не стали здоровими в одну мить. Вони бачили і надалі себе такими ж хворими, як  і10 хвилин назад. Проте вони йдуть шукати священиків і на своєму шляху вони відчувають та бачать, що вони зцілилися: «Один же з них, побачивши, що видужав, повернувся, славлячи великим голосом Бога. І припав лицем до ніг Ісуса, почав йому дякувати. Він був самарянин» (Лк. 17:15-16).

Що найбільше нас дивує в цьому євангельському уривку (Лк. 17:12-19)? Те, що один чоловік повернувся, кричачи від радості, чи дев’ятеро, що цього не зробили?

Здається, що ці зцілені люди мали навернутися до Бога, а натомість йдуть від Бога геть. Коли була біда прокажені шукали Спасителя та просили про милість. Коли зцілилися кожен став зайнятим своїми справами. Можливо, їм так захотілося побачити своїх рідних, що їм просто в голову не прийшло піти та подякувати своєму Доброчинцю.

Євангелист Лука тут зазначає, що вони не були зцілені в меншій мірі. Тільки наголошує на тому, що вони були менше вдячні, аніж отой чужинець. В багатьох із нас Господь благословив добрим шлюбом, проте з роками ми перестаємо дивитися на шлю як на Боже благословення. З роками чоловіки перестають цінувати своїх жінок, а дружини – своїх чоловіків. Ми звикаєм один до одного. Подібно і діти. Батьки намагаються їх оточити любов’ю та достатком, а вони потім це сприймають як норму, як обов’язок.

Сьогоднішнє євангельське читання – це не тільки розповідь про 10 прокажених, дев’ять з яких були невдячними Ісусу, а тільки один повернувся подякувати. Це розповідь про нас, що нерідко забуваємо подякувати Богу: «Завжди і за все» (Еф. 5:20).

Звичайно, що ми, християни, розуміємо, що Бог є Подателем всього, що ми маємо: шматок хліба на столі, кожного вдиху чи видиху, кожного звуку, котрий ми чуємо. Проте ми звикаємо до цих Божих дарів і сприймаємо їх як щось, що нам належить.

Щонеділі люди збираються в храмі, щоби подякувати Богу. Деякі християни легковажать цим і приходять до Церкви тільки кілька раз на рік. Щонеділі здійснюється Євхаристія. Саме слово «Євхаристія» із грецької означає «подяка». Відмова від недільної Євхаристії свідчить про те, що ми невдячні Богу.

Задумаймося над тими усіма благодійствами та дарами, котрі ми отримуємо від Богу на наповнимо свої серця вдячністю до Нього, повертаючись щотижня до Храму.