Проповідь на 20 неділю по Зісланні Святого Духа

Дорогі у Христі брати та сестри, Євангеліє сьогоднішньою неділі має загальнолюдське значення. Бо усі ми відчуваємо дихання смерті, яка наближається до нас через відхід у життя вічне наших близьких та рідних людей та усіх тих, хто був дорогий нашому серцю. Кожен із нас оплакує свою втрату. І, здавалося б, ще серце не відболіло від смертельної розлуки, як плин життя приведене нас до нових втрат. Невідворотність та скороминучість людського життя завжди наводить на думки й викликає тривогу перед незвіданим.

І саме в такі миті нехай кожен із нас, дорогі брати та сестри, усвідомить, яким неоціненним даром є для нас віра у воскреслого Ісуса Христа. І, можливо, ще не висохли сльози на обличчі, але наша душа отримує невимовну розраду так, як євангельська вдова із міста Наїн.

«Побачивши її, Господь зглянувся над нею і сказав до неї: «Не плач». І, приступивши, доторкнувсь до мар, і ті, що несли, зупинились. Тоді Ісус сказав: «Юначе, кажу тобі, встань!» (Лк. 7:13-14).

Обряд поховання в Галилеї тих часі мав свої особливості. Згідно з єврейською традицією жінка йшла попереду спочилого на знак того, що через гріхопадіння праматері Єви смерть увійшла у світ і викривила людську природу. Саме тому Христос, увійшовши у багате та квітуче місто Наїн, перш за все побачив згорьовану вдову, яка хоронила свого єдиного сина.

«Чи бачимо ми, який тягар нещастя і як зворушливо зображено страждання у небагатьох словах? Святе Письмо називає померлого «юнаком», що вказує на розквіт його молодості й на силу молодого чоловіка, який, як той ніжний пагін, зростав для продовження роду. Він єдиний був приводом для материнської радості. Усе, що найцінніше та найдорожче в очах матері, було тільки в ньому одному – в її померлому сину. І тут Слово Боже показує не мовчання про те горе, яке, мов вогонь, палило серце матері. Слово Боже показує те Боже милосердя, яке не пройшло повз материнське горе. Побачивши, як мати обіймає мертве тіло свого сина, невпинно продовжуючи свій плач, й, не поспішаючи із похованням. Вона – сповнена страждання та горя, намагалася й надалі бути поруч із своїм сином у своїй жалобі», – так описує цю жалісливу церемонію святитель Григорій Нісський.

У Євангелії сказано, що за жінкою ішло чимало народу. І в цьому чуді воскресіння мертвого, яке бачили усі й «страх огорнув увесь народ», Христос показує наїнській вдові причину воскресіння її сина. І причина цього є Боже милосердя та любов.

Імена наїнської вдови та її сина нам не відомі. І апостол Лука також не наводить їх, можливо саме тому, що смерть індивідуальна та всезагальна водночас. І, як свідчать святі Отці вона завершує наше життя значно раніше, аніж того ми очікуємо. І той Господь, Котрий воскресив сина наїнської вдови, у Своє Друге Пришестя воскресить усіх нас.

І, як говорить апостол Павло: «Бо сам Господь на даний знак, на голос архангела та при сурмі Божій, зійде з неба, і найперше воскреснуть ті, що вмерли в Христі. Потім же ми, що живемо, що лишимось, будемо разом з ними вхоплені на хмарах у повітря назустріч Господеві і так будемо з Господом завжди. Отже, втішайте один одного цими словами» (І Сол. 4:16-18).

У той час усі, до кого було прихильне наше серце, зустрінуть один одного і вже ніколи не боятимуться смертельної розлуки, яка загрожує нам у земному житті. І чим більшою була наша любов, тим більшою буде радість зустрічі. Усе це відбудеться з нами через відносно невеликий проміжок часу, який вимірюється тривалістю людського життя. З нашими померлими ми розлучилися лише на період земного життя. Надзвичайно тяжко є бачити, коли руйнуються найміцніші зв’язки, занепадає усе, що було спільним. І, що б було із нами, дорогі брати та сестри, якби ми не знали про життя після смерті? Як би ми пережили крах усього земного, не сподіваючись на інше – краще життя.

«Навіть смерть боїться наближатися до тих, хто боїться Бога. Бо тоді вона тільки приходить до нього, коли їй наказано розлучити душу із тілом», – пише Єфрем Сирін.

І до нас усіх, до тих, хто переживає скорботу та біль від втрати близької людини, Господь сьогодні говорить словами, які Він сказав наїнські вдові: «Не плач!» (Лк. 7:13). І втішає нас й закликає нічого не боятися, бо Він завжди поруч поспішає зі Своєю допомогою.

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.