Проповідь у першу неділю Великого Посту

В першу неділю Великого Посту Церква пропонує до роздумів євангельський уривок про покликання Христом апостолів. В наш час, щоб отримати роботу потрібно пройти співбесіду, відбір. Коли Ісус вибирав Своїх послідовників, то Він, звичайно, що не проводив конкурсів, на Нього не працював відділ кадрів, перші Його учні не були дивовижними людьми, не мали освіти, не користувалися якимось надзвичайними здібностями.

Навіть бачимо, що євангелист Іван викриває певну неправдомовність у Пилипа. Так Пилип говорить до Натанаїла: «Ми знайшли того, про Кого Мойсей у Законі писав та пророки, – Ісуса, Йосифового сина із Назарета» (Ів. 1:45). А перед цим говориться: «Другого дня (Ісус) вирішив піти в Галилею; і, знайшовши Пилипа, мовив до нього: «Іди за мною» (Ів. 1:43). То, хто кого знайшов: Ісус Пилипа чи Пилип Ісуса?

В часі Великого Посту маємо добру нагоду задуматися над власною вірою: чи те, в що ми віримо є нашою власною заслугою? Адам із Євою, після того як спожили заборонений плід, сховалися від Бога. З того часу Бог безперестанку шукає людину. «Тоді Господь Бог покликав чоловіка і спитав його: «Де ти?» (Бут. 3:9). Апостол Павло пише: «… він нас вибрав перед заснуванням світу, щоб ми були святі й бездоганні перед ним у любові» (Еф. 1:4). Не ми обрали Бога, але Бог обирає кожного із нас, не дивлячись на наші гріхи та недоліки.

В другому посланні до Тимотея апостол Павло пише такі слова: «Я боровся доброю борнею, скінчив біг – віру зберіг» (ІІ Тим. 4:7). Дуже часто життя християнина Павло порівнює із боротьбою, із бігом. Так само Піст можемо порівняти із забігом на далеку дистанцію. І, властиво, апостольське читання першої неділі Великого Посту змальовує нам цей образ. Апостол Павло говорить нам, що нас оточують велика «хмара свідків», які цей шлях пройшли перед нами: від Авеля та Авраама і аж до тих, про яких ми не знаємо. Вони стоять довкола нас, підбадьорюють нас та підтримують, щоб ми також могли гідно закінчити свій біг та свою боротьбу. Якщо спортсмени, змагаються один із одним, то в паломництві Божого народу кожному хочеться, щоб і інші показали не гірший результат.

Апостол Павло дає нам кілька порад, за допомогою яких ми маємо успішно подолати свій шлях. Найперше він говорить: «Відкиньмо всякий тягар та гріх, що так легко обмотує…» (Євр. 12:1). Дуже часто ми тягнемо за собою тяжкий багаж гріхів, думок, щоденних клопотів, неприязнь до інших людей. Гріх не просто путається у нас під ногами, але він не дає нам і кроку ступити. Якщо з гріхом не боротися, то він стає перепоною на нашому шляху та знижує наші шанси успішно завершити свій біг.

По-друге, апостол Павло говорить: «… біжімо витривало до змагання, що призначене нам» (Євр. 12:1). Наш біг є досить довгим. І нам потрібно запастися терпінням. Деяким спортсменам є легше здолати короткі дистанції.  А якщо вони біжать довгі дистанції, то вони дуже стрімко стартують, але скоро вичерпують свої сили. Так само в нашому християнському житті ми можемо бути занадто активними, але так само скоро можемо і занедбати нашу віру. Нам слід із терпеливістю, рік за роком, долати гріх та іти до мети.

Третя порада апостола Павла полягає в тому, щоби ми вдивлялися «…пильно в Ісуса, засновника й завершителя віри, який, замість радості, що перед ним була, витерпів хрест, на сором не звертаючи уваги, і який возсів праворуч Божого престолу» (Євр. 12:2). Як погляд бігуна повинен бути зосереджений на фінішній прямій, так само і наш духовний погляд повинен бути зосереджений на Ісусові. Адже Він першим успішно пройшов цей шлях, бо ми тільки йдемо Його слідами. Ми надіємося вкінці нашої мандрівки зустрітися із Ним і це додає нам або, по крайній мірі, мало б додавати віру, терпеливість та надію.

Апостол Павло закликає нас задуматися і над тими терпіннями, через які пройшли Ісус та всі інші, про яких написано: «… вони вірою підбили царства, чинили справедливість, обітниць осягнули, загородили пащі левам, силу вогню гасили, вістря меча уникали, ставали сильні, бувши недолугі, на війні проявили мужність, наскоки чужинців відбивали. Жінки діставали назад своїх померлих, які воскресали. Інші загинули в муках, відкинувши визволення, щоб осягнути ліпше воскресіння. Інші наруг і бичів зазнали та ще й кайданів і в’язниці; їх каменовано, розрізувано пилою, брано на допити; вони вмирали, мечем забиті; тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, гноблені, кривджені; вони, яких світ був невартий, блукали пустинями, горами, печерами та земними вертепами» (Євр. 11:33-38). Так що, якщо роздумуємо, то в порівнянні із ними не так вже нам і погано. Кожен із тих, про яких говорить апостол Павло не відводив погляду від тієї радості, котра очікувала їх попереду, – радості від того, що вони виконує волю Отця.

Апостол Павло розумів, що читачі його послання потерпають від погроз, від переслідувань, від насмішок колишніх друзів та сусідів. Проте Павло як своїх читачів, так само і нас закликає до щоденного подвигу, щоби ми кожного дня просувалися вперед, щоби ми постійно згадували того, хто першим звершив цей шлях.

Дуже часто у нас опускаються руки, опановує знеохота, відчай, іноді хочеться все закинути та припинити будь-яку боротьбу. Це все відбувається тому, що ми не дивимося на Ісуса, але задивляємося на себе. Проте Бог не дивиться на наші невдачі, Він бачить нас тими, за кого Він віддав Своє життя, Він впевнений, що ми можемо осягнути Вічне Життя. Тож, які б не були обставини нашого життя, які б нас не спіткали невдачі чи труднощі, – не знеохочуймося, біжімо витривало вперед, ідімо до нашого спасіння, щоб колись ми могли, разом із апостолом Павлом, сказати слова: «Я боровся доброю борнею, скінчив біг – віру зберіг. Тепер же приготований мені вінок справедливості, що його дасть мені того дня Господь, справедливий Суддя; та не лише мені, але всім тим, що з любов’ю чекали на його появу» (ІІ Тим. 4:7-8).

Вам також має сподобатись...

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Facebook Auto Publish Powered By : XYZScripts.com