Церква в Польсько-Литовську добу

Литовські правителі на початку XIV ст. залишалися по­ганами, християнство прийняли за князя Ягайла та його дво­юрідного брата Вітовта в 1386 р. в його Західній формі, вони прихильно ставились до християн та Київської Церкви на своїх теренах.

Стосунки з Москвою були складними та навіть ворожими. А тому литовці не хотіли, щоб Східною Церквою на території країни управляли московські митрополити, які й надалі продовжували носити титул київського владики. Відтак приблизно у 1320-х роках було створено Литовсько-Руську митрополію, до складу якої входили українські землі.

У 1350 р. Київську митрополію очолив Теодорит, якого висвятив на мит-рополита болгарський патріарх (за проханням литовського князя Ольгерда). Однак вже в 1351 (за іншими даними 1354 р.) році останній за рішенням патріаршого собору в Константинополі був змушений скласти митрополичі повноваження. Єдиним митрополитом було визнано митрополита московського, під юрисдикцію якого переходила вся Київська Церква. Така ситуація не подобалась литовським володарям, і вони звернулись із проханням до патріарха про висвячення окремого митрополита для Київської Церкви, чиї структури діяли на території Литовського князівства.

Ольгерд (литовський князь) послав до патріарха константинопільського свого кандидата Романа з проханням призначити його митрополитом київським. У той самий час із тим же проханням відрядив до Константинополя свого кандидата й московський князь. Патріарх, намагаючись уникнути конфлікту та задовольнити прохання обидвох сторін, висвятив на митрополитів Київських та всієї Руси прибулих кандидатів, розширивши таким чином повноваження обидвох з умовою, що Роману підпорядковуватимуться єпархії на території Литовської держави, а Алексій управлятиме єпархіями на півночі та перебуватиме у Москві. Після смерті митрополита Романа в 1362 р. Київська митрополія довший час залишалась необсадженою. Литовський правитель звернувся із проханням до патріарха константинопільського призначити митрополита на вакантний київський престол, однак патріарх призначати останнього не поспішав, натомість відправив посольство до Києва на чолі із єпископом Кипріяном.

Останній так сподобався литовському правителю, що той написав листа до патріарха з проханням призначити київським митрополитом саме Кипріяна, а інакше обіцявся перевести всі єпархії митрополії на латинський обряд. Патріарх на пропозицію князя пристав і призначив Кипріяна митрополитом київським, зазначивши, що після смерті Алексія, котрий керував північними єпархіями, підконтрольними Москві, останній обійме владу над цілою Київською митрополією, що зрештою і сталося в 1386 р. Кипріян був одним із небагатьох, хто дуже добре розумів необхідність церковної єдності. Митрополит київський і всія Руси Кипріян намагався усіма силами сприяти об’єднанню Церков. Цю ідею плекав та втілював у життя аж до своєї смерті в 1406 р.

Від 1406 до 1431 р. Київською митрополією управляв грек Фотій, що був ставлеником московського князя. У 1414 р. Фотія на території Литви було арештовано та прогнано. Відтак знову відбувся поділ Київської митрополії. До 1419 р. єпархіями Київської Церкви на території Литви та Польщі управляв митрополит Григорій Цамвлак. Після його смерті управління митрополією знову перейшло до рук Фотія, який помер у 1431 р. Московські владики обрали на митрополичий престол владику Йона, а на території Литви митрополитом було обрано єпископа Герасима, який перебував на престолі всього два роки з 1433 до 1435 р., а відтак був спалений живцем на вогнищі за звинуваченням у державній зраді.

Назар Петрів
Короткий нарис історії УГКЦ